УКРАЇНА LIVE

Максим Бахматов і Максим Яковер, які перетворили пострадянський Експоцентр України на модний простір, пояснюють, чому виходять з проекту
У липні 2015-го Національний комплекс Експоцентр України в Києві, він же ВДНГ, отримав шанс на друге життя. Шоумен і бізнесмен Максим Бахматов і підприємець Максим Яковер, в руки яких перейшло управління Експоцентром, анонсували масштабні зміни. І не обдурили.

За ці півтора року Експоцентр України став одним із найпопулярніших місць для відпочинку фактично в будь-яку пору року. Тут оновили інфраструктуру, зробили ремонт, відкрили басейн, взимку працює каток і функціонує масштабний ярмарок розваг Зима на ВДНГ, а в минулому році на території Експоцентру вперше провели великий музичний фестиваль – Atlas Weekend. Ще одна глобальна зміна – це поява самостійного бренду ВДНГ та його розкрутка. У результаті команді Бахматова і Яковера вдалося вивести збиткове державне підприємство в плюс, заробити 2,5 млн грн прибутку за минулий рік, погасити частину боргів, зробити Експоцентр зручним і комфортним місцем для відпочинку і залучити клієнтів, які готові проводити тут найрізноманітніші заходи.

Проте днями стало відомо, що керівником ВДНГ стане директор StarLight Entertainment Євген Мушкін, а Бахматов і Яковер виходять з проекту. НВ зустрілося з ними, щоб дізнатися, чому було прийнято таке рішення, чи важко було перетворювати «радянську» ВДНГ в сучасний і популярний простір, і за які проекти вони візьмуться тепер.

НВ: Чому ви йдете з проекту ВДНГ?

Бахматов: Можемо втратити дуже багато часу і не допомогти підприємству в глобальному сенсі. У нас є концепція – велика, всеосяжна і карколомна. Законодавча платформа поки що не дозволяє почати діяти відповідно до цієї концепції.

НВ: Конфлікт з кимось у вас є?

Бахматов:

– Ні. Просто усвідомлення того, що в тактичному плані зроблено досить багато. А для стратегічних проривів, крім часу, необхідні значні звершення. Законодавчої бази та ресурсу для цього поки що недостатньо.

НВ: – Ви йдете всією командою чи вдвох?

Бахматов

– Ми вдвох. І ще Оля Сафіна пішла трохи раніше.

Команда, яку ми виростили, навчили, вся залишається. Євген Мушкін, який приходить на наше місце, потрапить у дуже сприятливе середовище, дружнє.

Ми ж коли приходили в червні 2015 року, та команда встала і пішла в один день – всі 10 осіб. Нам залишилися борги, заблоковані рахунки та інші речі, все це дісталося з усією проблематикою, що там є. Ми вже багато зробили: збільшили в 2,5 разу оборот, виплатили базові борги. Залишився тільки великий податковий борг, який тягнеться з 2006 року, його просто так не виплатиш, потрібно реструктуризувати через суд. У нас немає заборгованості за зарплатами. Ми провели опалення підприємства – раніше воно було «холодним»: у жовтні закривалося, всі йшли у відпустку за свій рахунок, а з квітня – знову працювало. Дикість, але так воно було

НВ: – Хто ті люди, хто приходять на ваше місце?

Яковер:

Новим керівником комплексу, виконуючим обов’язки генерального директора стане Євген Мушкін, директор Старлайт Інтертеймент. Він разом з нами робив кілька проектів і займався просуванням концертхолу ВДНГ. Останні півтора року він працював проектним менеджером на території ВДНГ і керував створенням кількох знакових проектів. Знає всі проблеми та нюанси підприємства. Але надалі має бути конкурс на позицію генерального директора згідно з процедурою.

НВ: – Куди рухатися далі в розвитку ВДНГ?

Бахматов: – Роботи – не оране поле.

НВ. Але ви самі сказали, що законодавство заважає.

Яковер: – Якщо починати глобальне будівництво, то потрібно міняти все. Я впевнений, що у Жені буде достатньо бажання і можливостей, щоб щось глобальне зробити. Наприклад, ми збиралися розмістити тут виставковий комплекс, але щоб він був сучасний і працював за договором державного приватного партнерства. Якщо захотіти дотиснути, напевно, можна буде. Але для цього Євген повинен зібратися і, крім тактичних завдань, почати вирішувати стратегічні.

– Наскільки там велика команда?

Бахматов:

– Всього у нас майже 200 осіб. Управлінського персоналу 9 осіб. Відносно невелика команда управляє підприємством, яке за площею дуже велике, як половина міста Трускавець. Найбільший шматок землі в Києві – не забудований – 300 га. Він коштує 500 мільйонів доларів. Це офіційно державна власність. Скільки неофіційно, не зрозуміло.

НВ: – За час вашої роботи, якісь найголовніші труднощі й опір можете назвати?

Бахматов: – Тиску ми особливо не відчували. Була ініціатива депутата від Самопомочі передати комплекс у комунальну власність і нам довелося попросити громадськість захистити комплекс. І ми вдячні за підтримку.

Також у нас триває боротьба за парковку, яка була незаконно передана у 2013 році під забудову торгово-розважального комплексу – це відразу ж навпроти центрального входу на ВДНГ. Але виглядає, що ми перемогли.

НВ: – Але там якийсь офісний центр?

Бахматов:

– Ні, це не у нас. Це, навпроти. До речі, побудували на території кладовища відселеного колись села Червоний Трактир.

НВ: – Думаєте, незабаром якийсь шматок землі ВДНГ все-таки відберуть і забудують?

Бахматов:

– В рамках чинного законодавства це зробити неможливо. Є два запобіжники. ВДНГ включено в список підприємств, що не підлягають приватизації. А також у ВДНГ є статус національного підприємства. Щоб почати легальну забудову, для початку президент повинен скасувати статус національного, а потім парламент вивести його зі списку підприємств, що не підлягають приватизації. Це тривалий і проблемний процес. Я не думаю, що це відбудеться найближчим часом.

А незаконні забудови – можливі. З ними треба боротися законними методами, бити по руках. Ми це робили: у нас більше двох десятків судів пройшло.

НВ: – Розкажіть про фінансування?

Бахматов: – Ми не отримували фінансування.

НВ: – Кошти на ВДНГ були не державні?

Бахматов: Бюджет московської ВДНГ – 4 мільярди доларів держдотацій, які вкладаються системно. Ми не отримували ні копійки державних грошей. Робили все за рахунок того, що самі заробили, самі реінвестували. Це класичний госпрозрахунок. Але такі великі території, такі підприємства повинні або підтримуватися містом, або державою. Це світова практика.

Макс займався розвитком всієї цієї історії. Тому він може більш детально розповісти

НВ: – Скільки було вкладено приблизно за сумами?

Яковер: – Близько 4 мільйонів гривень – ми інвестували.

Загальні інвестиції в територію – більше 150 мільйонів. Але це не тільки наші кошти, як держпідприємства, а й партнерів, інвесторів.
Також ми аналізували моделі розвитку та співробітництва. Найбільш опрацьована – це державно-приватне партнерство. І у нас є попередні домовленості, які, сподіваємося, будуть реалізовані.

 

Бахматов:

– За такою моделлю працює один-два договори на всю Україну. Вона дуже специфічна.

НВ: – Які договори? Це великі відомі проекти?

Бахматов: – Ні, це якийсь водоканал в Полтаві і щось ще. Це специфічна форма взаємодії з державою.

Яковер: – Вона дуже важко реалізовувана через бюрократіїю. Потрібно пройти 4 міністерства, Фонд держмайна, Держуправління справами, отримати рішення Кабміну. Повірте, це непростий шлях.

НВ: – Де найбільше бюрократичних перепон, у яких відомствах?

Бахматов: – Ми сповна сьорбнули взаємодії з усіма базовими держорганами. Адміністрація президента і Держуправління справами нам навпаки допомагали.

Яковер: – Ми взаємодіємо з судовою гілкою влади та податковою. Це окремі світи, окрема історія. Кожен випадок індивідуальний. Але якщо займатися, то буде результат.

Бахматов: – Якщо їздити на кожен суд, і суддя тебе бачить два роки. одне і те ж обличчя, то він поступово звикає до тебе і розуміє, що, напевно, керівник переживає за справу. Є судді, які слухають, намагаються.

НУ: – Розкажіть про концепцію роботи? Що було там інноваційного? Нові підходи?

Яковер: – Ми шукали відповідь, як завантажити територію людьми протягом усього тижня, і при цьому не забудовуючи це житловими будинками і ТРЦ. В цілому за кожним напрямом це пул об’єктів, які повинні і можуть бути реалізовані для того, щоб та територія була цікава і відповідала гучній назві інноваційно-культурний центр.

У концепції 7 напрямів. Це все, що стосується технологій/підприємництва, виставкового напряму, культури, освіти, спорту, розваги, парку і дітей. До речі, дітей ми завжди враховуємо. Як і розраховуємо, щоб всі напрями були пов’язані між собою. Наприклад, басейн. Він є об’єктом розваги, але вранці працює для спортсменів – займається дитяча школа. Тобто він входить в кілька кластерів.

НВ: – Чим ви збираєтеся займатися далі?

Яковер: – У нас в опрацюванні три великих проекти. Один – масштабний інфраструктурний, інноваційний. Ми його анонсуємо у квітні. Це буде дуже цікавий проект. Другий проект – це музей тоталітарної пропаганди на території ВДНГ.

НВ: – Музей на території ВДНГ затверджений владою?

Яковер: – Ні. Йде переговорний процес. Ми протягом двох тижнів остаточно розповімо, сподіваюся, детальніше про концепцію проекту, про його локації й сенси.

Бахматов: – Є група активістів, яка скаже, що “давайте все-таки ми щось зберемо, кудись розмістимо і розповімо, як не повинно бути більше”. Але до цього потрібно підійти системно і не зробити склад пам’ятників з відрубаними ногами, а зробити європейський музей з концепцією, з програмою.

Все, що ми будемо робити, це, так чи інакше, буде для країни. Ми вважаємо, що поки ще є можливість застосувати наші руки і мізки тут.

НВ: – Якщо брати Київ: якісь є ще локації, місця, які теж могли б заграти новими фарбами, якщо в них вкласти грошей, сил, людських ресурсів, талантів?

Бахматов: – Весь Київ. Ми сподіваємося, що нам вдасться зайнятися якоюсь територією, щоб показати, як це може бути.

З ВДНГ йдемо з чистим серцем. Сподіваємося, розпочаті нами зміни будуть тільки розвиватися. Приємно, що людям вони подобаються. Значить, робота була проведена недаремно.

Яковер: – У стартапів є такий вислів: спочатку в твій проект інвестують друзі, родина і дурні. Тобто, спочатку заходять близькі люди, які вірять в тебе, і вони інвестують невеликі гроші. З’являється щось. Це викликає певний резонанс. За ним приходить наступна хвиля. І так воно розкручується, як спіраль.

Цей маховик запущений, тому ми зі спокійною душею підемо повертати життя іншим об’єктам, на яких поставлено тавро: «територія занедбана».