Життєве. Як чоловік «застукав» дружину на горищі… з іншим

Андрій Дорошенко та Іван Пилипчук – сусіди.

Хоч вони, як кажуть, не дуже цілуються, але живуть, як уподобає сусідам: тихо та мирно. Андрій, хороший хазяїн, поважає дружину Дуню, не п’є, працює столяром у “Міжколгоспбуді”. А у Івана життя не ладиться. Працює на залізниці, любить випити, б’є дружину, бешкетує. Ото, як приходить із роботи п’яний, то жінка не пускає його в хату. То він і спить під дверима, або серед двору на траві. А коли похолодало, тоді Іван облюбував собі місце для відпочинку на горищі хліва у сусіда Андрія.

От жінка Андрія викопала на городі часник та цибулю, розстелила все на горищі, щоб просихало і сушилось, і спускається по драбині вниз, як в той час відкривається хвіртка й у двір входить Андрій.

— О, чого це ти приїхав так рано, говорив, що до неділі не будеш, що роботи багато? – зустріла вона чоловіка запитанням.

— Переводять на другий об’єкт робити вікна та двері, то приїхав за інструментом, — неохоче відповів він.

— Може тобі його зняти? – каже Дуся.

— Ні! Я сам, ти не знаєш, який мені треба. Андрій піднявся на горище. Ухопив оберемок сіна, згріб під себе, перекинув на друге місце, потім ще раз і ще… І що це? Під сіном лежить Іван, підібгавши ноги під себе.

— А ти чого тут? – здивувався Андрій.

— Я, я, е-е-е! Відпочиваю, — заікаючись, промимрив той.

Той піднявся на ноги, що є сили рвонув вперед, ударив Андрія коліном у живіт, сплигнув на землю і подався з двору.

Андрій теж зіскочив з горища, але за сусідом не побіг, а подався у хату.

— Так он чого вона питала, чому я приїхав так рано, — мимрив про себе, — шлюха погана. Я зараз тобі розповім, чого приїхав, — він відстебнув ременя з залізною бляхою, підбіг до переляканої жінки, уперезав раз, другий, а потім давай хлистати її по плечах, по спині, по сідниці, приказуючи:

— Ось, чого я приїхав, ось чого… Чоловіка відправить на роботу, а сама з чужими чоловікаии на горищі тирлиться.

— Андрію, що ти робиш, — кричала Дуня, захищаючись рукою від ударів. – Ти збожеволів, я його і не бачила. Навіщо мені той п”яниця, я тебе одного кохаю, послухай мене, це правда.

Але Андрій її не слухав, бив жінку, аж поки та не втратила свідомість. В той же день, зібрав інструменти і поїхав на село. А через тиждень повернувся до хати, закидав у валізу необхідні пожитки, а все те що залишилось спалив серед двору.

Дуня плакала, падала йому у ноги, Богом клялась. Але той був не вблаганний.

— Зі шлюхою розмовляти не хочу, — і пішов з хати. З тих пір більше не з’являвся там, де покинув свою „не вірну” дружину.

Дуня їздила у те село, де мав працювати Андрій, але його там вже не було. Люди казали, що виїхав він до Америки.

Микола ЯРМАК, м.Чернігів