УКРАЇНА LIVE

Нещодавно колега звернула увагу на групу жінок молодого пенсійного віку, які пили каву в Мистецькому Арсеналі й обговорювали щойно оглянуту виставку.

– Як у Європі, – зауважила вона.

І справді, така ситуація у нас не виглядає типовою – люди пенсійного віку не ходять масово по культурних заходах.

І видається, що нерідко тут справа не в коштах, фізичних можливостях, чи відсутності інтересу. А просто бракує відчуття, що щось зроблено “для тебе”, що тобі там теж будуть раді, ти знайдеш там своє “місце”.

Це відчуття можна порівняти з небажанням старших людей позувати до фотографії: начебто фотографія – це мить збереження спогадів про щось “красиве”. А старша людина вже не бачить на ній свого місця, не відчуваючи власної краси.

Ми часто розгублюємося в такі моменти і не наполягаємо на тому, що вона – найкрасивіше, що є на цьому фото, і без неї ми його робити не будемо…

Насправді причиною є ізоляція зовнішня, яка спричинює ізоляцію внутрішню у старших людей. І маленькими кроками з боку культурних інституцій і мистецьких заходів цю ізоляцію можна поборювати.

В Україні мешкає 12,2 мільйони осіб пенсійного віку – величезна аудиторія, яку не можна залишати без уваги.

Раз чи двічі на місяць провести екскурсію чи лекцію спеціально для осіб старшого віку – безкоштовно чи за символічну плату – під силу багатьом інституціям в Україні. І це допоможе активнішій інтеграції осіб старшого покоління до культурного життя свого міста.

У свою чергу, ці люди стають популяризаторами певної культурної установи серед своїх друзів, знайомих і рідних, а часто ще й хочуть допомагати на певних заходах і долучаються в ролі волонтерів.

Цілеспрямована робота культурних інституцій з аудиторією третього віку дуже важлива і з погляду розвитку дітей.

Величезний вплив у вихованні дитини має наша власна поведінкова модель.

Ми можемо щовечора читати дитині лекцію про шкідливість сидіння перед екраном, але власне сидіння в комп’ютері чи за екраном телефону говорить їй більше за всі наші лекції.

Модель поведінки творять не лише батьки, а й інші люди з близького оточення, зокрема бабусі й дідусі.

Активна, відкрита до світу бабуся, яка має своє коло інтересів і регулярно відвідує культурні заходи, є для дитини однозначно яскравою поведінковою моделлю. Не в значенні буквального копіювання, а в значенні відкритих можливостей, які часто в малому віці не усвідомлюються, а залишаються на рівні відчуттів.

Так само на рівні відчуттів дитина буде вловлювати суспільне повідомлення: наше суспільство відкрите, різноманітне, має широку пропозицію для всіх вікових категорій і кожен тут знайде своє місце.

Особливо вдалий формат співпраці між старшим і наймолодшим поколінням трапився мені у Національному музеї у Варшаві. Освітній відділ музею розробив цикл щомісячних занять для бабусь-дідусів разом із внуками під назвою “Мистецтво для внука” (у польській мові у цій назві закладено ще й чудовий каламбур, бо мистецтво по-польськи – “штука”: “Штука для внука”).

Заняття відбуваються по вівторках – це день безкоштовного входу в музей. Реєструватися на заняття можуть бабусі й дідусі, які мають внуків 5-12 літнього віку.

Сценарій заняття розрахований насамперед на дітей – це їм розказують в доступній формі про мистецькі твори, яким присвячено тему заняття. Але бабусі-дідусі не залишаються осторонь: вони обов’язково мають супроводжувати внуків під час екскурсії, вони відповідають на питання і допомагають внукам знайти свої відповіді, а головне – без них неможливо виконати завдання наприкінці заняття.

Наприклад, діти мали обрати персонажа з баталістичної сцени Яна Матейка “Грюнвальдська битва” і відобразити цього персонажа на величезному папері своїм тілом. Для цього треба було лягти на папір і дідусь-бабуся мали допомогти обвести контур цього персонажа, щоб дитина далі могла його домальовувати-розфарбувати.

Такі спільні заняття не просто вчать чогось нового про мистецтво, знайомлять з музеєм і дають можливість погратися – вони ще й зміцнюють стосунки між бабусями-дідусями і внуками.

Вони залишають приємні спогади про спільне проводження часу навіть для тих внуків, чиї дідусі-бабусі не дуже вміють з ними гратися і підбирати теми для спілкування.

Це спільне проводження часу може відбуватися не лише вдома чи поруч на майданчику, але й у стінах музею.

Софія Рябчук, кураторка дитячих проектів у сфері культури, дослідниця питань розвитку дитини, едукаторка, перекладачка, авторка блогу creativekid.info