Мистецтво для внука: як можна впливати на дітей через бабусь

Нещодавно колега звернула увагу на групу жінок молодого пенсійного віку, які пили каву в Мистецькому Арсеналі й обговорювали щойно оглянуту виставку.

– Як у Європі, – зауважила вона.

І справді, така ситуація у нас не виглядає типовою – люди пенсійного віку не ходять масово по культурних заходах.

І видається, що нерідко тут справа не в коштах, фізичних можливостях, чи відсутності інтересу. А просто бракує відчуття, що щось зроблено “для тебе”, що тобі там теж будуть раді, ти знайдеш там своє “місце”.

Це відчуття можна порівняти з небажанням старших людей позувати до фотографії: начебто фотографія – це мить збереження спогадів про щось “красиве”. А старша людина вже не бачить на ній свого місця, не відчуваючи власної краси.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

Ми часто розгублюємося в такі моменти і не наполягаємо на тому, що вона – найкрасивіше, що є на цьому фото, і без неї ми його робити не будемо…

Насправді причиною є ізоляція зовнішня, яка спричинює ізоляцію внутрішню у старших людей. І маленькими кроками з боку культурних інституцій і мистецьких заходів цю ізоляцію можна поборювати.

В Україні мешкає 12,2 мільйони осіб пенсійного віку – величезна аудиторія, яку не можна залишати без уваги.

Раз чи двічі на місяць провести екскурсію чи лекцію спеціально для осіб старшого віку – безкоштовно чи за символічну плату – під силу багатьом інституціям в Україні. І це допоможе активнішій інтеграції осіб старшого покоління до культурного життя свого міста.

У свою чергу, ці люди стають популяризаторами певної культурної установи серед своїх друзів, знайомих і рідних, а часто ще й хочуть допомагати на певних заходах і долучаються в ролі волонтерів.

Цілеспрямована робота культурних інституцій з аудиторією третього віку дуже важлива і з погляду розвитку дітей.

Величезний вплив у вихованні дитини має наша власна поведінкова модель.

Ми можемо щовечора читати дитині лекцію про шкідливість сидіння перед екраном, але власне сидіння в комп’ютері чи за екраном телефону говорить їй більше за всі наші лекції.

Модель поведінки творять не лише батьки, а й інші люди з близького оточення, зокрема бабусі й дідусі.

Активна, відкрита до світу бабуся, яка має своє коло інтересів і регулярно відвідує культурні заходи, є для дитини однозначно яскравою поведінковою моделлю. Не в значенні буквального копіювання, а в значенні відкритих можливостей, які часто в малому віці не усвідомлюються, а залишаються на рівні відчуттів.

Так само на рівні відчуттів дитина буде вловлювати суспільне повідомлення: наше суспільство відкрите, різноманітне, має широку пропозицію для всіх вікових категорій і кожен тут знайде своє місце.

Особливо вдалий формат співпраці між старшим і наймолодшим поколінням трапився мені у Національному музеї у Варшаві. Освітній відділ музею розробив цикл щомісячних занять для бабусь-дідусів разом із внуками під назвою “Мистецтво для внука” (у польській мові у цій назві закладено ще й чудовий каламбур, бо мистецтво по-польськи – “штука”: “Штука для внука”).

Заняття відбуваються по вівторках – це день безкоштовного входу в музей. Реєструватися на заняття можуть бабусі й дідусі, які мають внуків 5-12 літнього віку.

Сценарій заняття розрахований насамперед на дітей – це їм розказують в доступній формі про мистецькі твори, яким присвячено тему заняття. Але бабусі-дідусі не залишаються осторонь: вони обов’язково мають супроводжувати внуків під час екскурсії, вони відповідають на питання і допомагають внукам знайти свої відповіді, а головне – без них неможливо виконати завдання наприкінці заняття.

Наприклад, діти мали обрати персонажа з баталістичної сцени Яна Матейка “Грюнвальдська битва” і відобразити цього персонажа на величезному папері своїм тілом. Для цього треба було лягти на папір і дідусь-бабуся мали допомогти обвести контур цього персонажа, щоб дитина далі могла його домальовувати-розфарбувати.

Такі спільні заняття не просто вчать чогось нового про мистецтво, знайомлять з музеєм і дають можливість погратися – вони ще й зміцнюють стосунки між бабусями-дідусями і внуками.

Вони залишають приємні спогади про спільне проводження часу навіть для тих внуків, чиї дідусі-бабусі не дуже вміють з ними гратися і підбирати теми для спілкування.

Це спільне проводження часу може відбуватися не лише вдома чи поруч на майданчику, але й у стінах музею.

Софія Рябчук, кураторка дитячих проектів у сфері культури, дослідниця питань розвитку дитини, едукаторка, перекладачка, авторка блогу creativekid.info

annashchesna

Recent Posts

165 днів на позиціях.

165 днів на позиціях. Бойовий медик батальйону «Донбас» розповідає про те, як це було, що…

4 години ago

Літай з нами. Будь із сильними.

Літай з нами. Будь із сильними. Ставай оператором дронів у 92 окремій штурмовій бригаді та…

1 день ago

Першим вогонь під час конфлікту між СБУ та ГУР відкрив боєць підрозділу «Тимура» Сергій Іванов

Першим вогонь під час конфлікту між СБУ та ГУР відкрив боєць підрозділу «Тимура» Сергій Іванов,…

2 дні ago

Після СЗЧ став командиром взводу в «Маґурі»

Після СЗЧ став командиром взводу в «Маґурі»✊ У 47 ОМБр «Маґура» почав свою нову історію…

5 днів ago

На Прикарпатті працівника держпідприємства викрили на поширенні російської пропаганди

Кіберфахівці Служби безпеки України викрили в Івано-Франківській області працівника місцевого державного підприємства, який, за даними…

6 днів ago

Повертайся у військо в новій ролі!

Повертайся у військо в новій ролі! Ти пішов в СЗЧ, бо не подобалось те, чим…

6 днів ago