Треба розуміти: учитель не тягне всього навантаження

У пошуках правильних шляхів і технік взаємодії занесло мене у епігенетику. Люблю я покопатися у першопричинах людської поведінки, аналізуючи і порівнюючи свій досвід із роздумами умів різних напрямків.

Так от. Виявляється, що плід на третьому триместрі вагітності отримує від матері інформацію про «безпечність» навколишнього середовища. Якщо мати в цей час знаходиться в стресі, то організм дитини «вчиться» виробляти підвищений рівень глюкокортикоїдів, що прямо впливає на його рівень стресостійкості та сповільнює вихід зі стресу. А це, у свою чергу, дає зниження когнітивних функцій.

Це серйозні речі, про які варто говорити в розрізі школи.

З наступного року до нас у класи прийдуть дітки, які народились у ковід. Вони ні дня не були у садочку, не мають соціальних навичок та ще й, як виявилося, мають генетичну програму зниженої резильєнтності…

Що ж робити? Адаптовувати і адаптовуватися.

Мабуть, автоматично, ви подумали, що це знов камінь у город МОН – ні, ні і ні.

Система, у її глобальному розумінні, швидко підлаштуватися під такого роду обставини не зможе. Ми тільки й будемо ламати, не встигаючи підлаштуватися під стрімку зміну обставин.

Таку «корекцію» можна і треба робити на рівні школи. Вводячи тьютора та психолога у взаємодію з дітьми.

Ну давайте дивитись правді в очі: учитель не тягне всього навантаження. Його задача – організовувати навчальний процес, а не терапіювати та аналізувати рівень розвитку нервової системи.

Багато запитань і викликів, на які я не знаходжу відповіді. Шукатиму далі. І запрошую вас до обговорення. Буду вдячна за всі озвучені думки з цієї теми.

Автор: Галина Сищук, учитель, м. Харків.

Оригінал публікації