УКРАЇНА LIVE

У британки Лаури Джеймс діагностували аутизм у 45 років.

Історію матері чотирьох дітей, яка живе неподалік Холта, що у Норфолку в Англії, публікує The Mirror.

“Якщо я попрошу вас уявити аутиста, більшість людей подумають про стереотипного гіка, який працює в ІТ, або якогось семирічного хлопчика. Але я не схожа на жодного з них”, – каже вона.

У дитинстві Лаура почувалася найщасливішою на однині, мало контактувала із дітьми у школі, була одержимою книгами та навчанням. Наприклад, вона читала словник від обкладинки до обкладинки.

При цьому дівчина все сприймала буквально. Тому коли читала книжки Джиллі Купер, які використовувала як навчальний посібник, думала, що всі мали поводитись як герої у її романах.

“Це призводило до непорозумінь”, – пригадує місіс Джеймс. Наприклад, у школі дівчина дивувалася, що її однокласниці щодо стосунків з хлопцями казали одне, але діяли по-іншому.

“Я ж дослухалася до серця, тому якщо мені подобався хлопець, я просто йому про це говорила”, – зізнається Лаура.

На відміну від більшості підлітків, дівчина ненавиділа ходити у клуби. Вона почувалась зле від нескінченної атаки запахів і звуків, та була надто перезбудженою.

Джеймс вважає, що школа не змогла навчити її так, як вона цього потребувала, тож після її закінчення вона працювала на дуже різних роботах та довго шукала себе.

“Я працювала у шлюбній агенції, була агентом з нерухомості та навіть особистим асистентом з покупок, де моя часто брутальна чесність не завжди допомагала”, – розповідає жінка.

При цьому вона була настільки сфокусована на роботі, що забувала одягнутись чи поїсти.

Також Лаура відхиляла запрошення на соціальні події, тому що не знала, як себе поводити і як говорити – для неї важким є зоровий контакт.

Зі своїм першим чоловіком Майклом жінка одружилась коли їй було лише 20, народила від нього двох дівчаток, однак вважає, що це було надто рано, бо хоча дуже любила своїх дітей, але шлюб розпався.

Згодом Лаура зустріла Тіма, з яким одружилася та народила йому ще двох синів.

Жінка, яка народила чотирьох дітей, та відповідно багато разів за життя була у лікарнях, каже, що їй часто ставили неправильні діагнози.

Ще у дитинстві лікарі діагностували у неї все – від синдрому тривожності до розладу харчової поведінки, тому що вона забувала поїсти.

У 2012-му Лаура захворіла і потребувала операції.

“Я завжди страждала від проблем з травленням. Я не могла перетравлювати їжу, як інші люди, і мені ставало гірше”, – пояснює вона.

Лікарі поставили їй діагноз синдром Елерса-Данлоса. Це рідкісне спадкове захворювання кишківника.

Саме тоді у жінки і виявили синдром дорослого Аспергера, який є однією із форм аутизму. Причому випадково.

У день, коли Лауру обстежували, вона мала бути голодною 24 години.

“Я справді зголодніла, і мені сказали, що для мене приготували сендвіч у кімнаті. Його там не було і я запанікувала. Медсестра підійшла заспокоїти мене, припускаючи, що я аутист, та сказала: “Не переживай, ми бачимо багато людей з аутизмом”, – розповідає Джеймс.

Після цього лікар відправив її до психіатра і після дуже довгих досліджень у липні 2015-го року їй поставили правильний діагноз.

Можливо так сталося тому, що рівень діагностики аутизму у жінок і дівчат набагато нижчий, ніж у хлопців та чоловіків.

Є багато жінок-аутистів, які настільки різні та відмінні від нейротипових, що їх вважають “нормальними”.

“Нарешті я дізналася, чому була такою…”, – каже Лаура. – “Я стала почуватись так, ніби маю відповіді. Я люблю тримати все акуратно, по галочках і коробках. Я люблю ярлики і все чітко розкладене. Я розкладаю свій одяг і мої лаки для нігтів за кольорами.

Мені подобається, що все залишається так, як було раніше. Тому я ходжу в те саме кафе, в один і той же час щоранку.

Баристи жартують, що могли б звіряти свої годинники зі мною”.

При цьому Джеймс зізнається, що терапія і написання книги про це, “Чудернацька дівчина”, допомогло їй дійти згоди з її пізнім діагнозом.

Також вона навчилась робити практичні зміни, такі як ставити будильники, які нагадуватимуть поїсти.

Озираючись назад, Лаура каже, що провела усе своє життя почуваючись іншою і намагаючись сховати свою інакшість, однак зараз зазначає, що бути аутистом дає чимало позитивів.

“Хоча я маю налагоджувати комунікації, моя здатність сфокусуватись означає, що я можу писати швидко і визначити тенденцію, перш ніж вона стане масштабною”, – пояснює жінка, яка наразі успішно працює піарницею.

Вона також вважає, що її захворювання зробило її кращою мамою, оскільки у неї спокійний і раціональний підхід до виховання дітей.

“Чи я хочу лікування для мого аутизму? Абсолютно ні. Це частина того, ким я є”, – підсумовує Лаура.