УКРАЇНА LIVE

А насправді його шлях у війську зовсім не буденний.

У ЗСУ він — доброволець від самого початку повномасштабного вторгнення. Спершу — санітар. «Працював у морзі, то й вирішили: значить, медик. Я ще жартував: та ви не розумієте — там проводжають, а тут лікують».

Два роки — евакуації поранених і критичних рішень. Потім — новий етап: зв’язок.

«Навчився прошивати рації, прокладати кабелі, розбиратися з устаткуванням. А іноді доводилося швидко скручувати проводи, коли над тобою літає і вибухає».

Він не любить говорити про «успішні операції» чи «подвиги». Каже: найважливіше — слухати командира, придивлятися до побратимів і знати, заради кого ти тут.

«Мене надихає сім’я. У брата — маленька донька, їй шість років. Вона дуже мене любить. Я знаю, чому я тут. Поки загарбники лізуть — треба воювати».

«А от після Перемоги хочеться на океан, потім — Європою пошастати. Може, й сім’ю створити».

Звичайні мрії Адекватного. І зовсім не «нецікава історія».