На початку грудня, після поїздки до шелтера «Місто добра», я сказав прямо: жодних відписок і формальних комісій більше не буде. Держава або захищає дітей, або не має права називатися відповідальною.
Ми створили 45 міжвідомчих груп, залучили поліцію, відповідні служби, представників громадського сектору і вже з 12 грудня перевірили інтернати, будинки дитини, реабілітаційні центри та сімейні форми виховання. За місяць охопили понад 26 тисяч дітей.
Але за цими цифрами – життя. І, на жаль, смерть. Найстрашніше , що ці смерті дітей не були миттєвими. Вони тривали у часі. І кожну з них можна було зупинити.
Тільки уявіть. Дворічний хлопчик помер, бо поруч із ним алкоголь був нормою, а захисту не було. Про небезпеку знали, але втрутилися лише після смерті дитини. Його брата ми врятували, зараз він у безпеці.
Чотирирічна дитина день за днем жила у страху. Крики, побої, біль. Вона чекала, що хтось дорослий зупинить це. Ніхто не прийшов вчасно. Але дорослі її вбили.
П’ятеро дітей роками жили в приниженні: без їжі, без води, без права говорити. Навіть до туалету не можна було без дозволу. Прийомні батьки їм казали, що вони нікому не потрібні. І це теж довго залишалося «непоміченим». Зараз діти мають новий дім.
Одинадцятирічний хлопчик з інвалідністю мовчки страждав. Він не міг попросити про допомогу. Але ті, хто мав бачити і діяти, не зробили цього. Дитина померла, бо їй не надали медичну допомогу.
Діти гинули не раптово. Вони гинули від страху, самотності, повної беззахисності. І від байдужості та жорстокості дорослих.
За результатами перевірок уже відкрито 214 кримінальних проваджень. 118 — щодо посадовців, які мали повноваження і не мали волі. 96 — щодо батьків та опікунів.
Ми врятували 94 дитини. Вони живі. Вони в безпеці. Але це не поверне тих, кого можна було врятувати раніше.
Відповідальність понесуть не лише кривдники. Понесуть і ті, хто знав, бачив, мав можливість, але не виконав своїх обов’язків.
Перевірки тривають. Працюємо далі.