УКРАЇНА LIVE

Бісмарк казав колись, що мистецтво політика полягає в тому, щоб вчасно відчути, як історія приходить у рух, та міцно вчепитися за поли її мантії.

У Збіґнєва Бжезінського було неймовірне відчуття руху історії.

А іноді він і сам міг її привести в рух.

Епоха. Велетень.

Коли-небудь про його життя напишуть історичний роман. Роман про багато речей, але насамперед – про роль особистості в історії. А поки він не написаний, нам лишається дивитися на постать Бжезінського і дивуватися: “Яке життя!”.

Народитися в сім’ї польського дипломата. Бачити початок фашизму.

Бути свідком, як два тирани, домовившись, умертвили твою батьківщину. Бачити, як вона відроджується – але тільки як сателіт одного із цих тиранів.

Знайти нову батьківщину. Вже в 1950 році зрозуміти, що Радянський Союз не вічний і що він розколеться об власну несвободу та “національне питання”. Потім розвивати та поглиблювати цю тему все життя. Переконати в ній Америку. Виявитися правим.

Бути свідком, як твоє пророцтво і мета життя стали реальністю: радянська імперія розкололася і пішла на дно, немов “Титанік”.

Він розумів: Україна – це ключ.

Не тому, що був упереджений.

Не тому, що його родина з українських Бережан, а Бжезінський – це по-нашому Бережанський.

І навіть не тому, що розумів: залежно від руху історії Україна може стати інструментом посилення чи послаблення російської тиранії.

Він бачив, що історична роль України – не посилювати чи послаблювати когось іншого. Україна – сама по собі важлива у світовому балансі добра і зла, економічного потенціалу, м’якої та твердої сили. Він мав рацію. Весь світ побачив це в останні роки, коли Україна знайшла в собі мужність встати на шляху ворога та зупинити російську агресію.

Зустрічаючись із Бжезінським, завжди звертав увагу на його погляд – молодий, пронизливий. В ньому відчувалися розум і пристрасть.  Але не пристрасть реваншу чи честолюбства – він був вищий від цього.

Мені здається, він до останнього намагався зрозуміти, в чому полягатиме рух історії в XXI сторіччі. Проповідував підйом Заходу спільно з Росією.

Поки не склалося, але хтозна.

Сила Бжезінського була не лише в тому, що він бачив суть речей.

Вона була і в тому, що він боровся, аби суть речей змінити.

Він вірив, що добро, яке не намагається змінити суть речей – це не добро. Він стояв на своєму, не зраджуючи принципам – і цим теж був переконливий.

Йому протистояли ті, хто приймав статус-кво і проповідував взаємовигідне існування добра і зла. Ну що ж, вони і зараз це проповідують. А нового Бжезінського поки, на жаль, не видно.

Проте курс історії в тому і полягає, що добро ніколи не зникає і не здається перед тиранією. І навіть одна людина може багато змінити.

Великий Збіґ буде про це завжди нагадувати.