УКРАЇНА LIVE

Легендарний американський психолог Філіп Зімбардо через майже 40 років повертається до знаменитого Стенфордського в’язничного експерименту, який він здійснив влітку 1971 року разом з аспірантами і студентами Стенфордського університету.

У книжці “Ефект Люцифера”, яка виходить в українському перекладі у видавництві Yakaboo Publishing, докладно викладено перебіг експерименту. Опис містить розлогі уривки зі щоденника психолога та учасників, матеріали інтерв’ю, аудіо- та відеозаписів.

Професор Зімбардо проводить паралелі з іншими подібними експериментами, а також реальними випадками насильства у державних інституціях, досвідом геноцидів, етнічних чисток, порушень прав людини.

Він також робить огляд впливу експерименту на суспільні науки, зміни у законодавстві США, мистецтво, а найголовніше – на розуміння природи людської жорсткості загалом, банальності зла, але водночас і банальності героїзму.

УП.Культура публікує уривок з книжки, нагадуючи, що видання призначене для дорослої аудиторії.

Десять кроків спротиву небажаним впливам

Беручи до уваги деякі із соціально-психологічних засад, які приносили багато зла впродовж нашої подорожі, давайте ще раз, як в описаному вище “генераторі добра”, використаємо ці принципи, щоб змусити людей розбудовувати позитивне та вилучати негатив із життя.

Діапазон способів впливу є широкий, тому необхідно створити опір кожному з них, при чому використовуючи різні тактики.

Протистояння надмірно переконливим промовам та промовцям змушує нас використовувати принципи, які відрізняються від захисних механізмів перед тими, хто позбавляє нас гуманності або індивідуальності. Утримання тверезості при загрозі групового мислення, знову ж таки, відрізняється від захисту від палких вербувальників.

…Ось моя десятикрокова програма опору небажаним соціальним впливам і розповсюдження ідеї особистої стійкості та суспільної користі. Вона використовує ідеї, які “знешкоджують” різні стратегії впливу, і забезпечує прості та ефективні режими взаємодії з ними.

Ключ до спротиву лежить у виробленні трьох “С”: Самоусвідомлення, Ситуативної чутливості та вуличної Спритності. Ви побачите, що вони є основою стратегій спротиву.

“Я помилився/помилилася!” Розпочнімо із заохочення прийняття помилок: спочатку наших, а потім інших людей.

Приймімо, що помилятися – це частина людської натури. Ви помилились у судженнях, ваше рішення було неправильним. Ви мали чимало причин вчинити так, як вчинили, коли приймали це рішення, але тепер знаєте, що помилились.

Скажіть п’ять чарівних слів: “Мені прикро”, “Перепрошую”, “Вибачте мені”. Скажіть собі, що вчитиметеся на своїх помилках зростатимете завдяки ним. Не продовжуйте інвестувати свої гроші, час та ресурси у помилку. Рухайтеся далі.

Діючи так відверто, ми зменшуємо потребу виправдовуватися чи раціоналізувати свої помилки і, таким чином, зменшуємо потребу надалі підтримувати погані та аморальні дії. Визнання помилки підриває мотивацію скорочувати когнітивний дисонанс. А когнітивний дисонанс зникає, коли постаємо перед реальністю.

Необхідна “зміна курсу” може мати болісні короткотривалі наслідки, але у довготривалій перспективі вона завжди корисна. Візьміть під увагу, як багато років тривала В’єтнамська війна після того, як вищі воєнні чини та представники адміністрації, включно із міністром оборони Робертом МакНамарою, вже усвідомили, що вона марна і не може стати переможною.

Скільки тисяч життів було втрачено через такий необдуманий спротив, тоді як визнання власного провалу та помилки могло їх врятувати? Наскільки добрі наслідки мала би воля наших політичних лідерів визнати подібні помилки в Іраку?

І чи це лишень політичне рішення – “зберегти обличчя” шляхом заперечення помилок, замість спасіння життя солдатів та цивільних? Це – моральний імператив.

“Я свідомий/свідома”. У багатьох ситуаціях розумні люди роблять дурні речі через те, що не помітили чільних ознак у словах чи діях агентів впливу чи навіть очевидних ситуативних впливів. Надто часто ми функціонуємо на автопілоті, використовуючи власні сценарії поведінки, які працювали на нас у минулому, ніколи не витрачаючи час на оцінку, чи підходять вони “тут і зараз”.

За порадою Гарвардської дослідниці Еллен Ланґер, ми повинні перетворювати наші звичні стани бездумної неуваги в зосереджену усвідомленість, особливо у нових ситуаціях.

Не бійтеся сумніватися і за необхідності швидко перезавантажуйтесь, бо давні звички часто продовжують керувати нами, навіть коли стають застарілими і помилковими. Треба намагатися не жити все життя на автопілоті, а завжди знаходити хвильку на дзен, на осмислення значення певної ситуації, думати перед тим, як діяти.

Ніколи не варто бездумно входити у ситуацію, особливо в таку, де розважливі особи діяли би обережно. Для найкращих результатів варто до усвідомленого опору додати “критичне мислення”. Просити про докази припущень; вимагати, щоб ідеології були ґрунтовно пояснені, щоб мати змогу відділити риторику від суті.

Намагайтеся визначити, чи рекомендовані способи дій виправдовують шкідливі наслідки. Уявляйте розвиток подальшого сценарію і майбутні наслідки будь-якої теперішньої практики. Відмовляйте простим рішенням, швидким панацеям від складних особистих і соціальних проблем.

Підтримуйте критичне мислення від раннього розвитку дитини, попереджаючи її про оманливу телерекламу, заангажовані твердження і упереджені погляди. Допоможіть дітям стати мудрішими та обачнішими споживачами інформації.

“Я відповідальний/відповідальна”. Брати відповідальність за свої рішення та дії змушує вас взятися за кермо свого життя – на добре чи на зле. Йдучи на компроміс із своєю відповідальністю та розмиваючи її, ми перетворюємось на “сильних водіїв на задньому сидінні”, й як наслідок машина рухається неконтрольовано.

Ми станемо стійкішими до небажаних соціальних впливів, якщо завжди триматимемо кермо і прагнутимо відповідати за свої дії. Послух перед силою не буде таким сліпим, якщо ми усвідомлюватимемо нашу особисту відповідальність за співучасть в сумнівних діях.

Відмовляючись ділити свою відповідальність із бандою, братством, батальйоном чи корпорацією, ви долаєте свій конформізм із антисоціальними груповими нормами.

Завжди уявляйте майбутнє, у якому нинішній вчинок буде предметом суду, на якому ніхто не прийме ваші виправдовування про “виконання наказів” і не зважатиме на те, що “всі так роблять”.

“Я відстоюватиму свою неповторну ідентичність”. Не дозволяйте іншим позбавити вас індивідуальності, записати вас до категорії, помістити у комірку, рамку, перетворити на об’єкт.

Відстоюйте свою індивідуальність: ввічливо зазначайте ваше ім’я, чим ви займаєтесь, голосно і чітко. Наполягайте на взаємних діях інших. Тримайте зоровий контакт (знімайте сонячні окуляри, які приховують очі) і пропонуйте інформацію про себе, яка підсилює вашу унікальну ідентичність. Знаходьте спільну мову із іншими у вирішальних ситуаціях, й підсилюйте це спільне.

Анонімність і секретність приховують помилки і підривають зв’язки між людьми. Вони можуть стати підґрунтям дегуманізації, що, як ми знаємо, породжує хуліганів, ґвалтівників, катів, терористів та тиранів. Варто піти ще далі. Працюйте над зміною будь-яких соціальних умов, які дегуманізують людей.

Натомість підтримуйте практики, які дають можливість іншим почуватися особливими, мати почуття власної значимості та цінності. Ніколи не допускайте використання негативних стереотипів: “невинні” слова, прізвиська та жарти можуть бути шкідливими, якщо принижують інших.

“Я поважаю справедливу владу і повстаю проти несправедливої”. У кожній ситуації намагайтеся розрізнити тих, хто через свою компетенцію, мудрість, вік чи спеціальний статус заслуговує на повагу, і тих, хто несправедливо і безпідставно хоче вимагати нашого послуху.

Багато з тих, хто бере на себе владу, є насправді псевдо-лідерами, брехливими проповідниками, самопроголошеними ватажками, яких не варто поважати, яким не варто коритися, яких варто критично оцінювати.

Батьки, вчителі та релігійні лідери повинні активніше вчити дітей такого критичного розрізнення. Щоби вони були вихованими та привітними, коли це виправдано, та мудрими і обережними, коли мають справу із псевдо-авторитетами. Таким чином ми скоротимо нашу бездумну покірність самопроголошеним авторитетам, чиї пріоритети не є у наших інтересах.

“Я бажаю прийняття групи, проте ціную свою незалежність”. Оманливість прийняття у бажану соціальну групу сильніша, ніж міфічна золота каблучка з “Володаря Перснів”. Сила бажання бути “своїм” змушує деяких людей робити будь-що, щоби бути прийнятими, а також вийти за межі дозволеного, щоби уникнути відторгнення Групою.

Ми справді є соціальними тваринами, і часто наші соціальні зв’язки вигідні нам і допомагають досягнути важливих цілей, яких ми би не досягли самостійно. Однак, бувають випадки, коли прийняття групових норм є непродуктивним і шкідливим. Необхідно визначитись, коли слідувати груповим нормам, а коли ні.

Загалом, ми живемо у наших свідомостях, у величній самотності, тому повинні бути схильними та готовими заявити про нашу незалежність, незважаючи на соціальне неприйняття, яке вона може викликати. Це нелегко, надто для молодих людей із хиткою самооцінкою або дорослих, чия самооцінка залежить від роботи, яку вони виконують. Вони практично не можуть протистояти натискам бути “командним гравцем” та не зважати на свої моральні засади.

У таких ситуаціях слід відступити крок назад, вийти поза межі суджень цієї групи та знайти нові, які підтримуватимуть незалежність і поділятимуть наші цінності. Для нас завжди існує інша, краща група…

“Я збалансовуватиму своє сприйняття часу”. Коли ми дозволяємо собі потонути в розширеному теперішньому моменті, нас можна довести до вчинків, про які і не подумали би. Втрачаючи відчуття взятих в минулому зобов’язань чи відповідальності перед майбутнім, ми стаємо вразливими для ситуативних спокус, що, як у “Володарі мух” ведуть до екстрем.

Коли інші зловживають силою чи втрачають контроль, часова орієнтація, що не обмежується тимчасовими насолодами чи фаталізмом моменту, дозволяє не “плисти за течією”. Тоді ви будете більш схильними аналізувати позитивні і негативні наслідки своїх дій з огляду на наслідки у майбутньому.

Також ви можете протистояти обставинам завдяки глибокому усвідомленню минулого досвіду, що формує ваші особисті моральні цінності та стандарти.

Розвинувши збалансоване сприйняття часу, у якому минуле, теперішнє та майбутнє можна використати, залежно від ситуації чи отриманої задачі, вам буде легше діяти відповідально і мудро, ніж тоді, коли ваше сприйняття часу звужене до одного чи двох часових вимірів. Вплив ситуації послаблюється, коли минуле і майбутнє об’єднуються, щоб вмістити теперішнє…