Подружня пара ні за що б не пройшла співбесіду в посольстві, якби не трюк, якого їх навчив старий єврей!

Ця історія сталася зі мною в Нью-Йорку. З дружиною я познайомився там. Аня вчилася в Штатах і після весілля треба було змінити її студентську візу на постійну. Так звана грін-карта. Цим питанням займався міграційний відділ.

Принцип такий: подружжя допитують окремо, задають каверзні питання один про одного і перевіряють відповіді, щоб виявити і відсіяти фіктивні шлюби. Поки ми готували документи, дізналися, що у них там відмовляють парам, які давно живуть разом через помилки в кольорі постільної білизни або зубної щітки.
Я ж Аню люблю, у нас син пішов у другий клас, зараз чекаємо ще одного, ми щасливі. Але так вийшло, що на момент співбесіди ми жили в різних містах і зустрічалися раз п’ять у різних екстремальних поїздках, не маючи майже ніякого уявлення про те, як хто поводиться в побуті. Природно, почалося тотальне зубріння: колір зубних щіток, улюблені сніданки, … звички і тут на очі мені потрапляє оголошення в газеті: «Я буду навчати, як пройти співбесіду на грін-карту. Гарантія 100% оплата по факту ».
Позвонив, приїхав. Малесенька кімнатка з вивіскою «Нотаріус». Сидить старий єврей, заодно продає книги і приймає посилки за океан. Він мене вислухав і каже:
– Ви знаєте, чоловіче, всі ці питання про зубні щітки – дурниці для відводу очей. Вся справа в холі, в якому пари чекають співбесіди. Там стоять камери, і чиновники стежать, як люди поводяться, поки на них ніхто не дивиться. Коли людина заходить в кабінет, про неї вже давно все відомо – фіктивний у неї шлюб чи ні.
– Так що, нам триматися за руки і цілуватися кожну хвилину?
– Ні, що ви, це дешевий трюк, на нього не купляться. Треба діяти більш тонко …
І ось співбесіда. У холі Аня бере мене за руку і підводить до вікна. Дістає з сумочки носовичок, слинить його і ось цією слинявою хустинкою витирає мені щоку.

У нас не запитали ВЗАГАЛІ НІЧОГО. Жодного питання. Потиснули руки і привітали з отриманням грін-карти.