УКРАЇНА LIVE

Ви бачите когось, хто починає позіхати – і рот сам відкривається зробити те саме?

Ви не самотні в цьому бажанні. Таких у світі – 60-70%.

І неважливо, чи ви дивитесь на позіхання в реальному житті чи на фото. Ви можете навіть прочитати про те, як хтось позіхає.

Усе це змушує нас позіхати також.

Різні види тварин – від шимпанзе до бегемотів, зміїв, свиней та акул – можуть позіхати.

Та на відміну від людини, ці тварини “ловлять” один від одного заразливе позіхання рідше.

Впродовж довгого часу вчені вірили, що позіхання було передвісником сну.

Однак нещодавнє дослідження припускає, що між ними немає зв’язку.

Навіть навпаки: якщо ви постійно “ловите” заразливе позіхання від когось, це більше скаже про вашу особистість, ніж про вашу сонливість.

TIME зібрав декілька провідних теорій, які намагаються дати відповідь на давнє питання: чому позіхання заразливе?

ПОЗІХАННЯ – ОЗНАКА ЕМПАТІЇ

Коли ви “підхоплюєте” чиєсь позіхання, це може бути ознакою того, що ви несвідомо налаштовані на емоції інших людей.

Коли хтось усміхається до вас або хмуриться – ви автоматично можете відповісти тим самим у відповідь.

У 2010 році вчені з Університету Конектикуту провели експеримент і переконалися, що діти не “підхоплювали” чиєсь позіхання до чотирьохрічного віку. Саме в цей час починає розвиватись емпатія.

Автори цього ж експерименту виявили, що молоді люди з аутизмом, у яких можуть бути проблеми зі співчуттям, менше схильні до “заразливого позіхання”, ніж їхні однолітки без аутизму.

Експеримент 2015 року також підтвердив теорію про емпатію.

Зі 135 студентами провели стандартний психологічний тест особистості. Після нього їм показували 10-секундні відеоролики з різними рухами людини, включно з позіханням.

Результати показали: чим менше учасник дослідження був схильний до співпереживання, тим менша ймовірність, що він “заразиться” позіханням від інших.

“Ми з’ясували, що є певне неврологічне з’єднання між психопатією і заразливим позіханням, – розповідає Браян Рандл. – Це хороша відправна точка для подальшої роботи”.

НАШ МОЗОК ЗАПРОГРАМОВАНИЙ НА ЦЕ

Інша теорія стверджує, що “заразливе” позіхання – примітивна форма підсвідомого спілкування та зв’язку, яка дозволяла нашим предкам залишатись у безпеці та уникати загрози задовго до сигналів диму та Skype.

Дослідження 2010 року декілька разів показало, що маленькі папуги частіше “заразливо” позіхали, якщо вчені підвищували температуру.

В експерименті науковці стежили за 16 птахами.

Чотири рази по десять хвилин вчені змінювали температуру довкілля, в якому перебували птахи.

Вчені виявили, що частота позіхання залежала від температури навколо.

На думку дослідників, така поведінка може бути попередженням про наступні потенційні загрози.

ВИ ПРОСТО МОЛОДА ЛЮДИНА

Дослідження показують: чим молодшими ви є, тим більше схильні “впіймати” позіхання від своїх колег.

В експерименті взяли участь 328 людей.

Їм показати трихвилинне відео людей, котрі позіхають.

82% учасників дослідження, яким було менше 25 років, “заразилися” позіханням, тоді як серед людей від 25 до 49 років позіхання підхопили лише 60%.

З тих, кому за 50, позіханням “заразились” лише 41%.

Науковці припускають, причина в тому, що люди з віком звертають менше уваги на інших, тому стають менш піддатливі до чужого позіхання.

Хоча для підтвердження цієї теорії потрібні додаткові дослідження.