УКРАЇНА LIVE

Усі загальнодержавні податки і збори в Україні повинні бути передбачені Податковим кодексом України. Це правило гарантує прозорість обов’язкових платежів для населення і бізнесу. Однак в Україні існує спеціальний платіж, який не передбачений Податковим кодексом і не називається податком або збором, а називається “відрахуванням”. І платиться це відрахування не в державний бюджет.

Що це за збір, кому і навіщо він платиться — розбирались журналісти сайту “24” разом з експертом сектору IT Офісу ефективного регулювання Ігорем Самоходським.

“Болваночний” збір

Йдеться про збір із чистих носіїв (“болваночний збір”, “збір за приватне відтворення”). Він створений для підтримки авторів/виконавців, як українських, так і іноземних. Коли імпортер ввозить в Україну техніку, він повинен сплатити збір у вигляді відсотка від її вартості (до 1,5%). Це передбачено статтею 42 Закону “Про авторське право і суміжні права”. А у переліку постанови Кабміну № 992 є тридцять три види техніки, з яких платиться цей збір.

Зокрема, у списку є:

– мобільні телефони,
– ноутбуки,
– планшети,
– флешки,
– телевізори.

Відповідно, коли ми купуємо техніку, то теж сплачуємо цей збір.

Примітно, що збір цей сплачується приватній особі — організації колективного управління (ОКУ), а не в бюджет держави. Всього в країні тільки 2 ОКУ, уповноважені державою отримувати кошти від збору. Ці організації повинні розподілити отримані кошти серед авторів і виконавців.

Але інформація про те, скільки всього коштів збирається ОКУ, є комерційною таємницею. Тому сказати зі 100% упевненістю, про які суми йдеться, складно. Експерти оцінюють рівень збору в 5-6 мільйонів гривень на рік всього, уточнив Самоходський.

Чому збір непрозорий

Найбільше турбує ця “секретність” – ні громадяни, ні підприємства не знають, скільки грошей вони заплатили за все у вигляді збору двом ОКУ. Далі – не існує порядку розподілу зібраних коштів серед авторів і виконавців. Кожна з двох ОКУ сама вирішує, як і кому вона перерахує кошти. За якими принципами вони це роблять – можна тільки здогадуватись. Так само не відомо, які виконавці ці кошти отримують і чи отримують взагалі.

Більше того – цей збір стає причиною для судів між ОКУ і компаніями-імпортерами, в тому числі відомими міжнародними брендами. У єдиному Реєстрі судових рішень можна знайти позови ОКУ тільки за останній рік до ASBIS-Україна, Соні-Україна, Елко Україна, Філіпс Україна, уточнив Самоходський. Сума позовних вимог зазвичай коливається в межах від ста тисяч до мільйона гривень.

При цьому, каже експерт, уповноважені ОКУ часто посилаються на те, що таке відрахування є “європейською практикою”. Але такий збір існує не у всіх європейських державах. А там, де збирається – практика абсолютно різна. Десь зібрані кошти повинні бути розподілені серед авторів (як це, в теорії, повинно бути і в Україні), десь кошти спрямовуються в спеціалізований фонд. Крім того, немає єдиної практики щодо того, з чого робити відрахування – з носіїв (CD, жорсткі диски, флешки) чи з обладнання (телефони, планшети).

Але навряд чи якась країна може позмагатися в непрозорості збору і розподілу коштів з Україною.

При цьому в багатьох країнах Європи і на рівні ЄС в цілому йде велика дискусія про те, що цей збір не тільки неефективний, але і застарів ідеологічно. Коли вводилися такі відрахування, то об’єкти авторських прав поширювалися на цифрових носіях: музика записувалася на CD, фільми – на CD і DVD. На сьогодні ж контент споживається і поширюється переважно онлайн, без запису на носії. Тому його актуальність викликає багато запитань.

В Офісі ефективного регулювання пропонують призупинити дію цього збору, і навіть розробили відповідний проект постанови.

Автор: Яніна Ткачук