УКРАЇНА LIVE

Безвізовий режим, перейменовані вулиці та мовне питання – лакмусовий папірець, який показав, хто є хто в нашому суспільстві, з ким разом ми живемо і працюємо.

За професійною звичкою, я стежу за інформпростором, за тим, що роблять колеги, що видають в ефір, під яким соусом і в якому контексті. Так само – у соцмережах. В тому ж Facebook – плюралізм думок. Як на мене, виходить доволі об’єктивний зріз суспільного настрою. І ось свіжий приклад: з нагоди запровадження безвізу екс-регіоналка Ірина Бережна шокувала всіх своїм ненависним постом щодо українців.

Як на мене, безвіз, вочевидь, був лише приводом висловити свої негативні емоції щодо подій, які відбуваються в Україні. Свою сторінку в Facebook екс-депутатка перетворила на плацдарм антиукраїнської пропаганди. Як відомо, Ірина Бережна з часів Революції гідності переважно живе у Росії і, вочевидь, дуже сумує за своїм безтурботним депутатським життям за часів влади Віктора Януковича. Судячи з настроїв екс-регіоналки, надія на реванш в команді “колишніх” таки є.

У Києві її справу продовжує та просуває рідна мати Олена Бережна. Жіночка взялася за відновлення справедливості. Громадська організація “Антифашистська правозахисна ліга”, яку вона очолює подала до суду на КМДА, щоб зупинити перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича. Суддя підіграв. Рішення Кличка не скасували, але тимчасово зупинили. Проспект на Троєщині не дає спокою пані Бережній навіть у Росії.

Зараз немає сенсу дискутувати, хто такий Ватутін та Шухевич, і чи варто було перейменовувати проспект. Будь-які рухи чинної влади в напрямку декомунізації на переконання старої гвардії – страшний злочин. До речі, у засновниках тої самої громадської організації з гучною назвою “Антифашистська правозахисна ліга” – Ірина Бережна, її матір та скандально-відомий олігарх Борис Фуксман, якого дуже часто бачили поряд з Бережною під час її депутатства.

До речі, Ірина та Олена Бережні – корінні луганчанки. Але ж активну антифашистську діяльність чомусь розгорнули саме в київських судах і відстоюють інтереси киян. Можливо, жіночки трохи помилились локацією? Як на мене, у Луганську куди цікавіше та перспективніше займатися антифашистською пропагандою.

Їм підіграє колишня соратниця та екс-міністр юстиції уряду “легітимного” Олена Лукаш. Так само переймається декомунізацією в українських містах. На манежі – ті ж самі обличчя. Пані Лукаш разом із мамою екс-регіоналки Оленою Бережною відсуджують у Вищому адмінсуді стару назву Кропивницького, щоб він знову став Кіровоградом. Усе українське для “колишніх”, мов червона ганчірка.

Або ж інший прояв відвертої українофобії – нещодавня участь Євгена Червоненка у сюжеті для киселівських підсумків. Ситуація із запровадженням 75 % мовних квот на телебачення, подана від його імені, відверто шокує. Як приклад, Червоненко проводить екскурсію каналом “News One”, на якому веде прямі ефіри специфічної тематики, розповідає про погрози на свою адресу, про утиски російськомовного глядача, якого позбавляють останньої можливості дізнатись правду.

До відвертого маразму доходять репліки щодо примусу говорити українською всіх без виключення. Знаючи, як відверто перебріхують та маніпулюють реальними фактами російські ЗМІ, пан Червоненко не червоніє, заявляючи про свій патріотизм.

От відверто дивує ситуація: маючи українське громадянство, ці люди публічно і відверто виступають проти держави. Проти кого і навіщо воюють такі “патріоти”?

Бережна, Лукаш та Червоненко – це лише верхівка айсбергу. Зараз вони не посадовці і не депутати. Але люди публічні, тому подібна риторика аж ніяк не сприяє консолідації суспільства.

І, на жаль, цим грішать не лише публічні українофоби, куди страшніше чути подібні висловлювання та помічати антиукраїнську політику безпосередньо від державних чиновників. І такі факти є. Зауважимо, не лише в держустановах на підкотрольних Україні територіях. Це відбувається поряд, зовсім поряд. Наші агенти саме зараз розслідують такі факти. Як журналісти, ми – за свободу слова та плюралізм думок, за єдину країну. Щоб жити в кращій державі, її треба змінювати.