УКРАЇНА LIVE

Польща заблокує вступ України до ЄС. У це складно повірити, але міністр закордонних справ Речі Посполитої Вітольд Ващиковський не виключає такого сценарію. Чи ми втратили “свого адвоката у Європі”?

“Економічне співробітництво, на жаль, не виглядає добре. І найгірше, звичайно, історичні питання. Наше послання дуже чітке: з Бандерою ви до Європи не увійдете. Ми говоримо про це і голосно, і тихо. Ми не повторюватимемо помилок 1990-х років, коли були певні проблеми у відносинах з Німеччиною і Литвою. Я маю на увазі статус польської меншини в цих країнах. Вже маючи такий досвід, ми будемо твердо вимагати від України, щоб усі справи були залагоджені до того, як Київ стоятиме біля воріт Європи з проханням про членство”, – сказав Вітольд Ващиковський в інтерв’ю виданню wPolitice.

Йдеться про те, що Польща як член ЄС може накласти вето на вступ України до союзу через історичні суперечності. Для ілюстрації міністр навів історію Греції та Македонії: Афіни блокують інтеграцію своїх північних сусідів до НАТО, адже ті використовують “назву історичної грецької області”.

Для потенційного вступу до ЄС наша країна має виконати Копенгагенські вимоги та достатньо інтегруватися до європейського політичного простору. На це можуть піти десятиріччя. Невідомо, якою тоді буде Об’єднана Європа. Чи буде Польща членом ЄС. І чи захоче Україна до цього об’єднання. Слова Вітольда Ващиковського стосуються далекого майбутнього. Поки вони не матимуть жодного практичного вияву у політиці офіційної Варшави.

Але вже зараз помітна неприємна для України тенденція. У лютому лідер партії влади Prawo i Sprawedliwość Ярослав Качинський висловив думку, яку ледь не слово у слово повторив цього літа Вітольд Ващиковський: “із Бандерою Україна не ввійде до Європи”. Аналітик Інституту світової політики Катерина Зарембо, яка минулого року готувала аудит зовнішньої політики України щодо Польщі, зазначила, що теперішня польська влада твердо налаштована вирішити історичні суперечності зі своїми сусідами (часто нав’язуючи власне бачення минулого), особливо, з українцями. Резолюція Сейму Польщі від липня 2016 року про визнання геноциду поляків на Волині у 1943 році свідчить про це. Теперішні заяви членів PiS підтверджують.

Від початку реформ у 1990-тих роках офіційна Варшава дотримувалася принципу Єжи Ґедройця у стосунках із своїми сусідами: Польща відмовлялася від претензій до них, зокрема від територій, що колись входили до її складу, а тепер належали іншим державам. Польська влада відтоді уникала обговорень гострих історичних тем зі своїми найближчими партнерами, вважаючи, зіпсує взаємовигідні відносини. Тож коли Президент України Віктор Ющенко нагородив Степана Бандеру званням “Герой України”, у Сеймі сказали, що це справа Києва – визначати своїх героїв. Так само Plaforma Obywatelska, яка утримувала владу у Польщі, не відреагувала на прийняття декомунізаційних законів ВерховноюРадою 9 квітня 2015 року. Ці документи, зокрема, визнали бійців УПА борцями за незалежність України. Усе змінилося за PiS.

Неприємна розмова
Директор центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ужгородського національного університету Ігор Тодоров звертає увагу, що різкі висловлювання на адресу закордонних партнерів – як України так і серйозніших гравців, на кшталт ЄС – не є лише забаганкою уряду Польщі.

PiS підтримує значна частина польського суспільства, яка підтримує такі ідеї та хоче таких заяв,
– пояснює політолог.

Річ у тім, що у теперішній Польщі чітко викристалізувалися дві суспільні групи, яким дедалі важче чути одне одну. Одна вважає, що після падіння комуністичного режиму країна розвивалася правильно, стосунки із сусідами будувалися в інтересах Польщі, а реформи 1990-тих років призвели до економічного дива. Інша певна, що після 1989 року польська влада регулярно зраджувала свою країну, діяла в інтересах сусідів, а “економічне диво” – це, насправді, збагачення лише певної групи людей. Ця ж група вважала зрадою ігнорування польською владою “бандеризації України”.

Політолог Євген Магда певен, що висловлювання Вітольда Ващиковського має конкретні практичні “внутрішньопольські” цілі.

PiS у такий спосіб консолідує навколо себе консервативний електорат, із прицілом на майбутні місцеві вибори. PiS не вперше розігрує українську карту, наче користуючись моментом. Парадокс полягає у тому, що польсько-українське стратегічне партнерство справді існує, більше того – розвивається, однак нинішня політична еліта Польщі далеко не завжди намагається враховувати реалії, що існують,
– написав експерт у своєму блозі на bereza.today.

За словами Євгена Магди, ще однією причиною такої заяви голови МЗС Польщі можуть бути останні поразки польської дипломатії на зовнішній арені: переобрання колишнього голови PO Дональда Туска головою Європейської Ради всупереч позиції офіційної Варшави, та висловлювання Президента Франції Еммануеля Макрона щодо Польщі, що ЄС – супермаркет, де кожен може брати, що захоче.

Учора ввечері Міністерство закордонних справ України викликало для пояснень посла Республіки Польща Яна Пєкла. У вітчизняному МЗС говорять: польсько-українські стосунки потребують спільного вивчення історії, вирішення суперечливих питань і визнання провини. Але політизація цих питань слугує спекуляціям. В українському дипломатичному відомстві певні, що такі заяви шкодять європейському вибору України, який є “не лише зовнішньою політикою, а й щоденною кровопролитною і копіткою працею”. Мовляв, це так слова слугують інтересам “третьої сторони”.

Відтак МЗС України просить польських політиків утримуватися від необережних заяв на історичну тему. Питання ж польсько-українських відносин у минулому відомство просить передати історикам.

Але неприємної – із руйнуванням національних міфів і взаємним визнанням помилок – розмови двом країнам не уникнути. Історик Андрій Портнов боїться, що без політичних рішень вирішення історичних суперечностей між Польщею та Україною може вже не обійтися, адже зараз здається, що кожен крок лише поглиблює кризу між країнами. Він пропонує сторонам зробити “крок назад”.

Наприклад, абсолютно доцільно (і насправді й самій Україні вигідно) відновити археологічні розкопки на місці польських сіл Волині. Мабуть, варто таки повернутися до питання змін до деяких “декомунізаційних” законів (зрештою, про правові проблеми в прийнятих документах говорилося чимало – і ці зміни потрібні не Польщі, а в першу чергу, самій Україні). Польським діячам варто не повторювати помилок міністра Ващиковського і утримуватися від зверхньо-повчальної мови й не забувати, що в Україні триває (хай і неоголошена) війна,
– пояснює історик на своїй сторінці у Facebook.

На думку Андрія Портнова, найголовніше, чого зараз потребують обидві держави у своїх відносинах – концентрація не на “історичних проблемах”, а на спільних культурних та економічних проектах.

Економічне співробітництво не виглядає добре
Вітольд Ващиковський у резонансній заяві пошкодував, що не можна говорити про значне економічне співробітництво між Україною та Польщею. Економіст Центру соціально-економічних досліджень (CASEPoland) Кжиштоф Гловацьки говорить, що головним економічним партнером Польщі у першому кварталі 2017 є Німеччина (27% експорту країни йде туди). Далі йдуть Сполучене Королівство (6,8%), Чехія (6,6%) і Франція (5,5%). Україна має набагато більш скромні показники – 2,1% від польського експорту та 1,6% – імпорту.

Кжиштоф Головацьки пояснює, що говорячи про теперішні польсько-українські відносини, варто концентруватися на іншій обставині, ніж експорт та імпорт.

“Великим викликом польської економіки є демографічна проблема – польська нація старіє. Українські працівники стали важливим елементом польської економіки, посилюючи ринок праці”, – резюмував експерт. За словами Кжиштофа Гловацьки, українці – найбільш масова іноземна група заробітчан.

Ймовірно, тому польський уряд нещодавно полегшив працевлаштування іноземців у своїй країні: рівень безробіття там, за даними МВФ, близький до історичного мінімуму. Тож влада шукає нових робочих ресурсів. Громадянам інших країн, із якими діє безвізовий режим, дозволили працювати без віз: тим, хто має біометричний паспорт, достатньо оформити дозвіл на працю і в’їхати до країни. Польща – єдина держава Шенгенської зони, що пішла на такий крок.

Але все це не заперечує, що у стосунках двох країн настала криза. Однією із її жертв стала співпраця Варшави та Києва у сфері євроінтеграції України. Катерина Зарембо говорить, що за рік від підготовки аудиту польсько-українських політичних відносин, ситуація ще більше ускладнилася. Вона говорить, що причиною цього насамперед є те, що у самої Польщі сильно погіршилися відносини із ЄС. Йдеться не про Дональда Туска чи польських євродепутатів, які досі послідовно підтримують Україну. Йдеться про офіційну Варшаву.

Польща не може претендувати на те, щоби бути локомотивом європейської інтеграції для України, якщо ми говоримо про лобіювання українського питання у брюссельських кабінетах. Насправді, трапляється навіть таке, що представникам України скаржаться на Польщу у європейських столицях. І тут вже Україна має визначатися, чи хоче вона бути адвокатом для Польщі,
– зазначила експертка.

За словами Катерини Зарембо, останнім маркером стану польсько-українських відносин у контексті міжнародної співпраці є незапрошення на саміт країн Тримор’я.

Річ у тім, що теперішня польська влада сильніше за попередню переймається питаннями безпеки (з огляду на російську загрозу). Відтак PiS незмінно підтримує Україну у війні на Донбасі, пропонує дипломатичну підтримку. Україну – на словах – запрошують до участі у роботі Вишеградської четвірки та безпекових проектів країн Адріатично-Балтійсько-Чорноморського регіону – Тримор’я. Але на цьогорічному саміті цього альянсу представників Києва немає.

В Україні чимало хто обурився цьому рішенню: адже ж запрошення до співпраці на параді до Дня Незалежності України виголошував сам Анджей Дуда. Оскільки спеціальним гостем на захід запросили Президента США Дональда Трампа, обурення зросло у декілька разів. Директорка Інституту світової політики Альона Гетьманчук у своєму блозі “Як Україна загубилась по дорозі від “Міжмор’я” до “Тримор’я” зазначає, що запрошення на цьогорічний саміт могла загубити сама Україна.

Хто знає, якби ми брали участь у дискусіях від початку, концепція “Тримор’я”, можливо, виглядала б дещо по-іншому. Крім того, за останній рік у Києві так і не змогли чітко сформулювати і запропонувати, якою буде роль України і в чому додана вартість від нашої участі в ініціативі”, – пояснила вона.

Також Альона Гетьманчук додала: можливо, неучасть України у цьогорічному саміті є позитивною обставиною, адже до ініціативи “Тримор’я” несхвально ставляться у Брюсселі та Берліні.

Ігор Тодоров у відмові в участі у саміті для України бачить вияв сталої тенденції – погіршення ставлення до нашої країни у Варшави.

Зараз у Польщі зростає впевненість, що всі проблеми можна вирішити власними силами, що жодних союзів не треба. Ця самовпевненість дозволяє їм згадати якісь образи щодо України. Тим паче, що і думку зараз активно підштовхуються Росією. Незапрошення України на саміт Міжмор’я виглядає логічним із точки зору теперішньої польської політики,– пояснює політолог.

Ігор Тодоров певен, що дедалі більш неприязне ставлення польської влади до ЄС та України може змінитися. Це залежатиме від того, підтримає його чи ні Дональд Трамп, який приїхав до Польщі. Експерт також додає: не можна у погіршенні польсько-українських відносин звинувачувати лише польську сторону. І з боку української влади сьогодні є прорахунки. Наприклад, це обіцянка Петра Порошенка попередньому Президенту Польщі Броніславу Коморовському не підписувати контраверсійний закон про визнання УПА борцями за незалежність України. Український лідер її не виконав і це, за припущеннями деяких експертів, стало однією із причин поразки Коморовського на виборах.

“Я хочу підкреслити суперечність. З одного боку, є заяви щодо внутрішніх українських питань – що Україна не зможе потрапити до ЄС із Степаном Бандерою. Ці речі заслуговують на увагу, але не у такому форматі, про який кажуть польські керівники. З іншого боку, стратегічні партнерські відносини і на державному, і на рівні суспільств тримаються”, – резюмував Ігор Тодоров.

Те, що відносини між Україною та Польщею досі передбачають стратегічне партнерство, підтверджує і Катерина Зарембо. Вона говорить, що тепер вони стали більш прагматичними. Варшава і надалі підтримує Україну, але, за словами експертки, заяви політиків найвищого рівня псують враження.

За даними сайту Open Aid із 2014 року польський уряд надав Україні 110,6 мільйонів доларів США – на економічний розвиток та реформу місцевого самоврядування. Польща так само сподівається на успіх України.