Рух почався: повільно, але ми закінчимо війну

Те, що відбувалось на саміті Великої двадцятки, зустріч Трампа з Путіним, візит Тіллерсона в Україну – це важливо.

Розпочинається новий динамічний етап великої політичної гри. Як не парадоксально, між тим, новий етап починається за старими правилами.

Цей етап припадає на не найкращий час для Ангели Меркель, яка наближається до виборів, на яких ніби і лідирує, але де кожен вивих антиглобалістів та іншої нечисті може мати серйозні наслідки. Ангела Меркель до жовтня буде змушена притримуватися дуже консервативного підходу. Позиція не змінюватиметься – Мінські домовленості з поясненням, що Росія має виконувати свою частину.

Франція і Еммануель Макрон на піднесенні. Макрон хоче перемог, звершень. Але з огляду на складні відносини зі США та надскладну ситуацію в ЄС, він здебільшого підтримуватиме Ангелу Меркель (Макрон, схоже добре усвідомлює відповідальність за європейську єдність), можливо, лише намагаючись зробити консультації та переговори (включно з “Нормандським форматом”) більш активними. Проблема, за якою варто слідкувати – це здатність Макрона опиратися промосковському політичному та бізнесовому лоббі. Отож і будемо слідкувати.

Трохи іронічно, але Дональд Трамп насправді наразі не пропонує нічого іншого, ніж те, що за його ж словами неправильно робив Барак Обама – стримування Росії, де потрібно, і співробітництво з нею ж, де можна і хочеться.

Я би не закладався, що ця ситуація залишатиметься незмінною назавжди, але по Україні його, схоже, наразі надійно загнали в коридор можливостей – санкції проти РФ залишатимуться доти, доки під окупацією буде Донбас і (звучало вже не раз, і це дуже важливо) Крим.

Санкції – це звичайно зовсім не та політика, яка з позиції Кремля дозволяє говорити про нормалізацію відносин між США і РФ. Боюсь, що у прийнятій Трампом парадигмі ставлення до українсько-російської проблематики немає місця дозволу на надання\продаж Україні озброєнь. Такий крок, безумовно, буде дуже негативно сприйнятий РФ і зведе нанівець усі зусилля по нормалізації відносин. США це розуміють. Якісь перспективні зміни можуть бути пов’язані з обережними сигналами США про те, що вони віддані не текстам, а цілям Мінських домовленостей. А також сформованій команді, що опікуватиметься війною в Україні – Тіллерсон-Волкер.

Що запропонує ця пара наразі сказати дуже важко хоча би тому, що обидва дипломати раніше не завжди однаково оцінювали ситуацію навколо українсько-російської війни. Але рух почався. Варто також спостерігати за тим, як тема нашої корупції і реформ вписуватиметься у контекст війни. Можуть бути і неприємні сюрпризи.

Володимир Путін наближається до виборів. Як би впевнено не почував себе тоталітарний володар, він не може дозволити собі в цей час поразку чи будь-що подібне на політичний відступ. Економічний стан РФ зовсім не свідчить про те, що бравурні прогнози щодо розпаду Росії можуть справдитися в перспективі кількох років. Путін стоятиме на своєму.

У президента Порошенка поза Мінськими домовленостями позиції немає (вони ж бо укладені на виконання Мирного плану президента Порошенка). Усі внутрішні рухи в плані якихось нових законів я би радше сприймав у контексті пошуку президентськими технологами способів відтермінування виборів (якщо з рейтингом і надалі буде біда) без введення повноцінного воєнного стану та загравання з патріотично налаштованими українцями.

Тому – “наша песня хороша – начинай сначала”.

Але двіж пішов. І нам потрібно бути дуже уважними, як би там хтось нас без нас та й не поженив.

Автор: Богдан Яременко