УКРАЇНА LIVE

Пізно ввечері 12 липня в Києві зустрілися три президенти: Петро Порошенко, голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер та голова Європейської ради Дональд Туск. Гості з Брюсселя повідомили українському колезі неприємну новину, яку в Києві, щоправда, і без того знали.

 

19-й саміт Україна-ЄС, вдруге в історії наших відносин, завершиться без схвалення підсумкової заяви чи спільної декларації.

За правилами європейської дипломатії, відсутність спільної заяви є демонстрацією глибокої кризи у відносинах:

мовляв, лідери зустрілися, але домовитися ні про що не змогли. Через це підсумковий документ вдавалося погодити щоразу – навіть в “кризових”  2004 та  2011 роках.

Та нині – все інакше. Україна, як це часто з нами буває, зламала традиції європейської політики.

Дружня криза

Ми не дарма згадали про два “важких” роки, коли Україна та ЄС ставилися один до одного з глибокою недовірою, ледь не вороже.

Влітку 2004 року Євросоюз відповів тодішньому президентові Кучмі твердим “ні” на пропозиції поговорити про формат подальших відносин з Україною. Тоді наближалися вибори і було очевидно, що Київ спробує їх фальсифікувати на користь кандидата Віктора Януковича, тож було точно не до дружби. Саміт у грудні 2011 року проходив у ще гірших обставинах – Янукович зрештою став президентом та розгорнув політичні переслідування опозиції.

Але навіть тоді Київ та Брюссель змогли домовитися про те, щоби опублікувати коротку, але спільну заяву.

2017 рік – зовсім інший.

Нині не йдеться про “нову холодну війну” між Києвом та Брюсселем – навпаки, співпраця є дуже активною.  “Європейська правда” бачила проект заяви, підготовлений до саміту – настільки детального документу, розписаного на 7 сторінках дрібним шрифтом, на самітах Україна-ЄС ще не мали.

Та все довелося перекреслити через одну, але вкрай важливу проблему.

За наполяганням країн-членів (вірніше, однієї країни, яку згодом підтримали інші), Європейський союз поставив під сумнів сам факт того, що Україна прагне до інтеграції з ЄС.

“Європейський союз визнає європейські прагнення України і вітає її європейський вибір, у тому числі її зобов’язання розбудовувати розвинуту й сталу демократію та ринкову економіку”. Це – цитата з преамбули Угоди про асоціацію, тобто з документу, який є обов’язковим для України, для ЄС і для всіх держав-членів Європейського союзу.

Київ наполягав, щоби в спільній заяві було посилання на цю фразу. ЄС виявився категорично проти (і байдуже, що йдеться про цитату з угоди, а не про якусь нову норму). Фінальні перемовини з Євросоюзом лише погіршили ситуацію:

Нідерланди почали вимагати додати в текст нові обмеження європейської мрії України.

Гаагу підтримали ще кілька держав, і зрештою перемовини просто розірвали. А Рада ЄС на рівні послів вирішила, що проект, підготовлений до саміту, має піти у смітник.

Саме тому президентам Юнкеру, Туску та Порошенку в середу ввечері довелося терміново домовлятися, як врятувати саміт від провалу.

Загадкові Нідерланди

“Європейська правда” наразі не знає деталей зустрічі президентів, що відбулася у вузькому колі в середу ввечері.

Але очевидним є те, що вони за всього бажання не можуть змінити рішення країн-членів, які вирішили, що саміт має завершитися без підсумкової декларації – навіть знаючи про те, яку кризу це здатне створити у відносинах України та ЄС.  Та варто розібратися в причинах конфлікту та зрозуміти, як сторони прийшли до цієї кризи.

А для цього варто згадати нещодавню історію.

Ми всі пам’ятаємо провальний для Києва та Брюсселя референдум у Нідерландах. Так, зараз добре відомо не лише те, що він був організований популістами, а й те, що агітація проти України велася за підтримки Російської Федерації (див. розслідування “Як фальшиві українці вплинули на референдум у Нідерландах”), але юридичні наслідки це не змінює. Торік під загрозою зриву опинилася не лише Угода про асоціацію, але й правомочність Євросоюзу як така – адже Брюссель не міг допустити, щоби 0,6% населення ЄС скасували вже підписану та проголосовану парламентами міжнародну угоду.

Тому минулого року ЄС робив все, щоби залагодити нідерландську кризу.

Ви, можливо, помітили, що на початку статті згадано: нинішній саміт став другим, де Україна та ЄС не узгодили підсумкову спільну заяву. Вперше це сталося торік.

У листопаді 2016 року, коли проходив минулий саміт, нідерландська криза перебувала на своєму піку, через це Україна та ЄС погодилися, що краще не робити спільну заяву, щоби не зашкодити перемовинам прем’єра Рютте з його депутатами. “Тоді ніхто не знав, що писати в заяві, і її не стали фіналізувати”, – пригадують дипломати.

Але в грудні рішення все ж було знайдене.

Саміт ЄС схвалив цікавий документ, щоби допомогти нідерландському прем’єру – він мав представити схвалене рішення своїм виборцям та депутатам як власну перемогу. Попри те, що воно абсолютно нічого не змінює в Угоді про асоціацію та не обмежує Україну у співпраці та зближенні з ЄС, фрази в цьому документі звучать не дуже приємно для Києва.

Наприклад, про те, що “Угода про асоціацію… не надає статусу кандидата на вступ до Євросоюзу, а також не створює зобов’язання про присвоєння такого статусу Україні в майбутньому”.

Це рішення зіграло свою роль і, здавалося, пішло в історію. Рютте переконав виборців в тому, що “референдум про Україну” був актом чистого популізму. Зрештою, він виграв вибори, а парламент Нідерландів переконливою більшістю повторно ратифікував угоду з Україною.

Можете уявити подив України, коли Нідерланди почали знову наполягати, щоби  до спільної заяви додали тези грудневого документу!!!

Цю інформацію “Європейській правді” підтвердили джерела як в Києві, так і в Брюсселі.

При чому Гаага не лишилася наодинці. Її підтримали Німеччина та Франція.

Нецінна довіра

У найближчі години стане відомо, який вихід з кризи знайшли президенти Порошенко, Туск та Юнкер, і чи знайдено його взагалі. Гірший варіант насправді також є реальним.

Але можна констатувати сумний факт: питання не лише в саміті, який мав стати доволі успішним (і це справді так!), а виявився – ледь не провальним.

Головна проблема в тому, що завдяки нашим друзям з Нідерландів довіра між Україною та ЄС виявилася суттєво підірвана. І неясно, як її будуть лагодити.

Звісно ж, Євросоюз тепер буде переконувати, що питання в українцях, які чіпляються до деталей.

Але ЄС колись має зрозуміти:

Європейський вибір – це НАШ ВИБІР.

Київ має право самостійно визначатися, де лежить наше мабутнє, і ми вже визначилися. До того ж, всі країни ЄС без винятку із цим вибором погодилися.

Так, рішення про те, чи може Україна одного дня стати членом ЄС, будуть ухвалювати не в Києві, а в Євросоюзі, якщо воно взагалі колись буде на порядку денному. Але нині про членство і близько не йдеться! Каменем спотикання виявилася навіть не європейська перспектива, а європейські прагнення України.

Лишається сподіватися, що нинішня ситуація показала нашим європейським друзям: є речі, які неприпустимо ставити  під питання.