Як Росія зманіпулювала свідомістю кримчан
Росія так довго переконувала всіх, що Крим сам вибрав долю, що в якийсь момент півострів у це повірив. І дарма…
Одна з особливостей Криму в тому, що після ультраполітизованої України він опинився в Росії. Тій самій, в якій сама розмова про політику всерйоз – табуйована. Де стендап шоу і КВН жартують про тещу, а не про владу. Де будь-яке обговорення політики на рівні солідаризації та особистісної співучасті немислиме. Еліта монополізувала політику і не збирається ділитися нею навіть з тими, хто готовий її щиро підтримати, – пише Павло Казарін для Крим.реалії.
“Не думай про білого кролика”: коли обговорення політичного витіснене, то розмовою про політику стає все, що завгодно. “Мироточнй бюст Миколи Другого” або скасування спектаклю “Нурієв” у Большому театрі – це ж розмова не про культуру або духовність. Це обговорення все того ж табуййованого – нехай і через систему іносказань.
І так в Росії відбувається в усьому. Будь-яка кінопрем’єра Звягінцева стає подією – і обговорення стрічки перетворюється на політичну дискусію. Подібно до того, як в задраєному котлі пар проривається назовні через найдрібніші тріщини і щілини, так в Росії політичним обговоренням стає геть усе.
Саме “обговоренням”, тому що саме воно – серйозне – залишається під негласною забороною. Тому що обговорення і дискусія – це привласнення (оспорювання монополії влади) і перший крок до того, щоб приміряти на себе відповідальність (а межі цього в Росії чітко окреслені простором власних квартир). Вижартовування – допустимо, але розмова всерйоз сприймається як претензія на суб’єктність.
За великим рахунком, держава привчає російських громадян до того, що вони – тотально безвідповідальні. “Наше діло маленьке”, “їм нагорі видніше” – ось формули, за якими ховається безчестя. У кращому випадку російському громадянинові відводиться роль вболівальника, який може на трибуні порадіти “успіху” своєї команди – як це було навесні 2014-го року. Але не більше.
Системотворною ідеологією Росії стало не православ’я і не народність – нею став цинізм. Цинізм як невіра в ідеали, як відсторонення від принципів. Цьому ж вторить російська пропаганда, яка переконує глядача не в тому, що Москва права, а в тому, що вона нічим не відрізняється від будь-яких інших гравців.
Небагато тих, хто з цим готовий не погоджуватися, змушені освоювати езопову мову. І обговорювати політичне – яке про уклад життя – за допомогою непрямих приводів і суміжних тем, які можуть бути будь-якими за формою і змістом, бо вони все одно лише привід.
А процес анексії Криму якраз супроводжувався тим, що Росія привчала кримчан говорити про політику. Більш того, вона сама раз по раз транслювала їм думку, що саме вони – автори і втілювачі “повернення в рідну гавань”. Що без їх низового пориву не було б нічого. Що лише їх діяльна участь уможливила зміну прапорів.
І з кожним новим днем Крим від цього самовідчуття будуть відучувати.
Автор: Павло Казарін. Джерело: Крим.Реалії
Автор: Блог Медіа
Шукайте деталі в групі Facebook
