УКРАЇНА LIVE

Бувало, не раз кожен iз нас ставав свiдком того, як дiти бiгають i галасують у церквi. Чимало людей обурюються: заберiть дитину та не заважайте iншим!

То як же бути в такiй ситуацiї? З якого вiку приводити дитину до храму? Про це розпитуємо отця Мар’яна Мельничука (РКЦ), отця Петра Балога, викладача Київської Трьохсвятительської духовної семiнарiї (УГКЦ), та отця Михаїла Сивака, проректора православної богословської академiї (УПЦ КП).
– На чиєму боцi правда – батькiв, якi хочуть привчити дитину до вiри й ведуть до церкви, чи парафiян, яким дитячi пустощi заважають сконцентруватися на молитвi?

о. Петро:

– Треба усвiдомлювати, що лiтургiя – це зiбрання народу Божого, це “жива Церква”, з рiзними членами, у тому числi й з дiтьми. “Не забороняйте дiтям приходити до Мене”, — каже Христос. I малеча була всюди зi своїми батьками: i пiд час Нагiрної проповiдi, i пiд час чудовного розмноження хлiбiв, i пiд час iнших проповiдей. I, очевидно, не завжди поводилась тихо. Але Христос все одно не зупинявся, проповiдував, вважав це за щось природне й буденне.

о. Мар’ян:

– Папа Франциск на однiй зi своїх проповiдей у Римi сказав: “Дiти є радiстю для Церкви. Дiти плачуть, бiгають та метушаться. Однак мене найбiльше дратує, коли я бачу, що дитина плаче в церквi i її виводять з храму. У сльозах дитини є голос Бога. Не можна дiтей виводити з церкви тодi, коли вони плачуть”.

– То з якого вiку варто приводити дiтей до церкви?

о. Михаїл:

– Для того щоб змалечку виховувати дитину в благочестивому дусi, щоб вона мала iмунiтет до грiха, щоб у майбутньому обирала шлях добра, її вiд народження потрiбно привчати до храму Божого, до молитви та до побожного життя.

о. Петро:

– Справдi, дитину можна приводити до храму змалечку. Не залишати ж її вдома, коли треба йти в недiлю чи на свято до храму. А деколи й немає з ким залишити. Таким чином змалку дитина привчається i звикає до Божого дому.

– Але для багатьох дiтей вислухати довге богослужiння справжнє випробовування!

о. Михаїл:

– Тому привчати дитину до духовного життя потрiбно не насильно, а похiд до церкви не має бути карою для неї. Навпаки до цього потрiбно заохочувати. Якщо дитина маленька, а Служба Божа довга, то спершу можна йти навiть не на всю службу. У Православнiй Церквi є практика причащати немовлят та дiтей до
семи рокiв без сповiдi. Дитинi можна казати: “Якщо будеш чемна, пiдемо до церкви”. I дитя буде сприймати це як якусь нагороду. Можна разом з дитиною поставити свiчку, поцiлувати iкону, розповiсти щось про життя святих. Головне завдання батькiв — дитину зацiкавити. Через такi методи малеча i призвичаюється до Служби Божої.

о. Петро:

– Головне – не вдаватися до рiзних виховних заходiв, як це можна зробити вдома чи на вулицi. Виховувати дитину потрiбно вдома, а на Службi приймати її такою, як вона є.

о. Мар’ян:

– До речi, у багатьох храмах є так званi дитячi служби, якi значно коротшi, нiж звичайнi. Дiти там можуть бiгати, не сидiти на мiсцi, священик виголошує проповiдь суто зрозумiлою для них мовою та активно з ними спiлкується. Так дiти привчаються до церковного життя та краще починають розумiти Бога.
Але важливо, щоби саме сiм’я стала першим досвiдом спiлкування дитини з Богом. Батьки повиннi ще вдома прищепити дiтям повагу до Всевишнього: розповiсти про Його велич, всемогутнiсть, а також про те, що Вiн безмежно нас усiх любить. Це велика прикрiсть, коли батьки хочуть привести дитину до церкви й лише там показати їй Бога, про якого дитя ще жодного разу не чуло. Тому й не дивно, що дитина поводитиметься неслухняно. Вона не до кiнця розумiтиме, для чого її туди привели i що вiд неї хочуть.