УКРАЇНА LIVE

Прогулюючись Майданом Незалежності, згадала, що у фейсбуці активно пропагувалась ідея третього Майдану через позбавлення Міхаела Саакашвілі громадянства.

Конкретний мітинг мене не цікавив, але в цьому контексті як людина, в якої освіта політолога, задумалась про те, яку роль на сьогодні відігрують мітинги, акції протесту для України. І чи не перетворюють вони звичний для нас демократичний режим в охлократію.

Мітинги завжди мають організаторів, замовників, зацікавлені сторони, визначений кількісний і якісний склад, програму проведення, гасла, візуальну продукцію, бюджет. Визначена мета не завжди дозволяє досягти прогнозованого результату. Звідси виникає розуміння, що управління мітингами – момент більше ситуативний, ніж постійно можливий. Мітингувальники в принципі перетягувати на себе владні повноваження чи хоча б такий стиль поведінки не можуть. Бо сила хаосу немає нічого спільного з владою і управлінням.

В політології є чітке визначення участі мітингувальників в житті суспільства. Режим, який вибудовується на їх основі називають охлократією. Тобто вироджена форма демократії, заснована на мінливих примхах натовпу. Охлократія характерна для перехідних і кризових періодів. Тому сьогодні цей тип управління все частіше намагаються використати в Україні.

Виходить, що поява мітингів та участь вулиці в стратегічних або загальних рішеннях є наслідком недоопрацювання влади, або проявом невдалого керування державою. При цьому зв’язок між представниками влади і тими, хто через незадоволення діями влади виходять на мітинги, очевидний – мова йде про електорат. Тобто хтось з натовпу мітингувальників точно голосував хоча б за одного з представників влади. Якщо говорити сумарно, то мітингувальники і забезпечили прихід до влади тих, проти кого виступають. Адже пасивне населення не ходить ні на мітинги, ні на вибори.

Враховуючи частоту проведення мітингів, які є спробою тиску на владу або елементом протестного хаосу (в залежності від ситуації та організації), на сьогоднішній день владу в Україні можна ділити на 5-ть гілок: 3 офіційні – законодавча, виконавча і судова, і дві формальні – ЗМІ, як четверта влада, та мітингувальники.

В своїх спостереженнях, поки не маю відповіді на два питання. Чи усвідомлюють ті, хто виходять на мітинги обсяг повноважень влади, і чи готові взяти на себе відповідальність за остаточний розвал країни? В мітингувальників немає представницьких функцій, тому замінити владу вони не можуть ні у вирішенні внутрішніх питань, ні на міжнародній арені.

Якщо говорити про владу загалом, то навіть найкращі режими і типи правління піддаються критиці. Тому влада і змінюється. Але її обирають громадяни.

Інтерес українців в тому, щоб з кожною зміною влади управління державою переходило в руки кращих, сміливіших, результативніших. А цього можна досягти укріплюючи демократичні принципи, а не замінюючи їх на охлократію.

Автор: Ірина Овчар