Сильна притча про порожні скарги

Одного разу чоловік йшов повз якийсь будинок і побачив стару бабусю в кріслі-гойдалці, а поруч з нею у такому ж кріслі дідок, який читав газету. Між ними на ганку лежав собака і скиглив так, наче його щось болить. Проходячи повз, чоловік здивувався, чому той пес так скиглить.

Наступного дня він знову йшов повз цей будинок. Знову сиділа стара пара в кріслах-гойдалках, а між ними собака, який лежав і видавав той самий жалібний звук.

Спантеличений чоловік пообіцяв собі, що, якщо і завтра собака буде скиглити, він запитає про нього у цієї пари.

На третій день на свою біду він побачив ту ж сцену: старенька хиталася в кріслі, дідок читав газету, а собака лежав на своєму місці і продовжував скиглити.

Він більше не міг це ігнорувати.

– Вибачте, мем, – звернувся він до старенької, – що трапилося з вашим собакою?
– З ним? – Перепитала бабуся. – Він лежить на цвяху.
Спантеличений її відповіддю чоловік запитав:

– Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, чому він просто не встане?
Старенька посміхнулася і сказала привітним лагідним голосом:

– Значить, голубчику, йому боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушити з місця…
В цьому уся суть: ми часто ниємо, що нас усе дістало, що треба щось змінювати, але при цьому нічого не робимо. А для початку треба хоча б «встати»!