Україно-данська сім’я поділилась враженнями від подорожі до України
Моя сестра живе у Данії понад десять років. Її чоловік — данець. У подружжя четверо дітей. Нещодавно українсько-данська родина побувала у Львові. Про враження від України у Аліни і Єнса розпитала журналіст «ВЗ».
«За останні сім років була в Україні два рази, – ділиться враженнями Аліна. – Цікаво було побачити разючі зміни або, навпаки, повний застій як у державних, так і приватних структурах, поведінці людей, їхньому баченні та трактуванні дійсності, у повсякденному житті та побуті. Ми побували на півночі та заході України. Спостерігала за усім навколо «українським оком». Але цікаво було почути враження про країну від іноземця, мого чоловіка. Запитала його: «Скажи-но, коханий, які три речі тебе найбільше вразили (позитивно, негативно чи зовсім по-іншому, ніж у Данії)?».
«По-перше, дороги! – відповів Єнс. – Багато ділянок потребують дбайливої руки та міцного асфальтного покриття. Їхали і боялися, щоб машина не розлетілася вщент… По-друге, разюча різниця між багатими і бідними. Відвідували родичів, друзів та знайомих і бачили ту відмінність. До цього додається різниця між містом і селом, де коні та підводи, корови на дорогах і цілі сім’ї о 20.00 в очікуванні рогатих годувальниць біля своїх домівок. Це як подорож у «машині часу», десь на сто років назад. По-третє, в Україні все дешево! Порівняно, звичайно, з данськими цінами. Особливо у сфері сервісу».
Аліна уточнила: наприклад, чоловіча стрижка у Данії коштує, на наші гроші, 480 грн., в Україні – близько 40 грн. «Але ціни на товари і продукти, на все, куди не глянь, відповідно до мізерної зарплати середньостатистичного українця – шалені. Люди погоджуються працювати за копійки…» – каже вона.
Вразило Єнса і те, що у маленьких нетуристичних містечках на одному квадратному метрі – як не паб, то бар, кафе, ресторан… У Данії такого немає. «У нас один паб на ціле містечко, – каже Єнс. – Натомість – багато спортивних секцій для дітей: футбол, баскетбол, настільний теніс, боротьба, гімнастика… Усі гуртки працюють на волонтерських засадах. Держава лише частково їх фінансує. Батьківська плата за гуртки – невелика. Ці гроші йдуть на розвиток спортивних клубів та змагання». До речі, у Данії діти майже не їдять солодкого. Коли бабуся у Львові висипала на тарілку цукерки, діти зреагували спокійно. У Данії дітлахи їдять цукерки лише по п’ятницях…
А що вразило Аліну? «Усі з мобільними телефонами, – усміхається Аліна. – Молоді, старші жінки та чоловіки. Розмовляють, коли стоять чи ідуть самі або з дітьми. Коли їдуть на велосипеді чи авто, і все говорять і говорять… Ніби це найважливіший дзвінок у їхньому житті! Рінгтони у всіх увімкнені на повну гучність… Коли ми замовляли сік для дітей, офіціанти у кафе, як правило, запитували, чи підігріти сік? (У Данії всі діти та дорослі п’ють та їдять з холодильника, не задумуючись, що це може бути «захолодним»). Найбільш кумедною для мене була ситуація, коли ми замовили морозиво діткам. Офіціант приніс морозиво-смакоту, але попередив, що воно може бути… холодним. Вразили ціни на гірськолижному курорті у «Буковелі». Неймовірно гарне місце для відпочинку з неймовірно «космічними» цінами, як на мене. Коли у думках перераховувала дохід середньостатистичного українця… Ще б хотілося додати про похмурість та закритість людей. На мою усмішку переважно відповідали дивним поглядом, поверталися та йшли геть…».
Як мама чотирьох дітей Аліна звернула увагу й на те, наскільки Львів комфортне місто для сімейного відпочинку. Але й тут маємо прогалини… Наприклад, жінка орендувала дитячий візочок для 2-річного сина Лукаса. Подруга підказала контакти фірми, яка надає такі послуги. Тільки візок виявився… замаленьким (обирали лише з двох візочків, більше не було). «Зі старшим сином вперше до Львова я приїхала десять років тому, – каже багатодітна мама. – Тоді я була шοкована. Пеленального столика не було ніде. Зараз такі столики є, але їх недостатньо. Не раз переодягала дитину на підлозі… Є туристичні місця, які позиціонують себе як місця для сімейного відпочинку, але все одно не розраховані на сім’ї з дітьми. Тим більше з маленькими. І ще: все може бути гарненьким, новеньким та сучасним, але непрактичним. Наче річ скопіювали з картинки, а як нею користуватися, невідомо. Наприклад, у тому ж «Буковелі» душ на першому поверсі, а роздягальня – на другому. Треба бігати туди-сюди. Так само у готелі. Все супер, гарний басейн, але роздягальня одна на всіх. Переодягатися доводилося у … туалеті».
Аліна закінчила факультет міжнародних відносин Франкового університету. Звернула увагу й на «англінізацію» української мови та масову заміну українських слів словами англомовного походження. «Розумію, це нові терміни та сучасні віяння. А запозичати – це нормально, але не в таких обсягах! Млинці з «топінгом» (фруктовою поливкою. – Авт.) сьогодні були моїм топінгом…» (усміхається. — Авт.).
Шукайте деталі в групі Facebook
