Я прийшла до них нянею, але жінка подумала, що найняла собі попелюшку, а чоловік — кoханку: зворотня сторона заробітчанського життя

Правду про гірке життя в трудовій еміграції розповіли учасниці соціального проекту “Емігрантки”. Фотовиставка разом з реальними історіями українських заробітчанок вже відвідала Київ, Львів, Запоріжжя та Луцьк, повідомляє Стилос.

Мета виставки — показати, наскільки самотніми та беззахисними можуть бути жінки, які залишають батьківщину в пошуках кращого майбутнього для себе та своїх рідних.

Бiлизна для покоївки. Робота няні серед українських трудових емігранток — одна з найпоширеніших. Бавитися з малечею набагато легше, ніж працювати на заводі, кажуть заробітчанки. Однак інколи прибиранням та піклуванням про дітей робота покоївки не обмежується.

“Я прийшла до них нянею, але жінка подумала, що найняла собі попелюшку, а чоловік — кoханку. Кілька місяців я мила, прибирала, прасувала, доглядала дітей і приймала дорогі подарунки та xтиві способи тiлесного дoтику. Якось господар абсолютно гoлий одягав при мені шкарпетки, поки я годувала малечу. А на день народження подарував мені бiлизну і парфуми”, – розповідає Людмила.

Жінка, якій довелося працювати у такого господаря, від нього втекла. Сталося це після того, як під час чергових залицянь вона зіштовхнула чоловіка зі сходів.

Ракеткою по ногах. Роксоляна працювала в дуже заможній грецькій родині, доглядала двох дівчаток семи та дев’яти років. Якось одна з них почула, що Роксоляна співає, й сказала їй припинити. Українка припинила, але продовжувала мугикати мелодію собі під ніс. Тоді гречанка схопилася з місця і почала бити Роксоляну тенісною ракеткою по ногах, погрожуючи, що здасть її поліції.

Це було багато років тому, розповідає жінка. Вона все ще працює за кордоном, але вже збирається додому.

“Там друзі, рідні люди. Без роботи не залишуся. А тут я — ніхто”, – каже Роксоляна.

Їли лише булочки. У Марії та Люби склалася абсолютно типова історія заробітчанства. Обоє — розлучені. Дітей лишили на бабусь та дідусів, а самі — на роботу до Чехії. Працювали в нічну зміну на пекарні, місили тісто, пекли солодкі булочки та хліб. Однак гроші швидко закінчувалися, і зовсім скоро емігрантки лишилися без будь-яких засобів для існування. Спати доводилося на підлозі в котельні, їсти — лише випічку. Через декілька тижнів стан жінок істотно погіршився. Але про лікарів жодної мови бути не могло, оскільки сестри перебували в Чехії нелегально.

Врятували свої з-посеред працівників тієї ж пекарні. Допомогли з житлом, порадили кращу роботу. А місце Марії та Люби на підлозі в котельні зайняли нові шукачі кращої долі.

Подарунки “без етикеток”. Одна з головних причин, через які українки покидають батьківщину, — це бажання допомогти своїм рідним. Однак інколи грошей, зароблених в еміграції, не вистачає навіть на харчування і проживання. Та говорити про це своїм близьким українські заробітчанки не поспішають — регулярно надсилають подарунки.

“Добре, що діти не знають, якою ціною ці гостинці дістаються”, – каже Мар’яна.

“Спочатку відірвала всі етикетки — боялася, що почне пищати на виході. Почала пакувати під капюшон, намотала під шарфик і в рукави під куртку. Вийшла якось з того магазину — іду, реву. Я ж не малолітка якась, я розумію, що роблю. Боже, який сором. Говорю з малою по скайпу, а вона питає: “Ма, а чого всі речі без етикеток? Ти що їх на секонді купуєш?” А як їй сказати, що мені ледве на їжу та кімнату вистачає? Як пояснити?” – бідкається жінка.