УКРАЇНА LIVE

До “Електронної книги скарг України” написала наша читачка Галина, яка вважає, що її сім’я стала жертвою системи та несправедливості. А все почалося відтоді, як її чоловіка, єдиного, хто годував усю сім’ю вбили, передає Корупція.Інфо

ОСЬ ЇЇ ЛИСТ і дуже шкода, що такі історії не поодиночні:

“Мій чоловік Живко Андрій Олексійович, 1944 р. н., (стаж 34 роки), з яких 27 – відпрацював на СТО № 2 м. Тернополя. Умови праці дозволили з 24.04.1999 року вийти на пенсію по списку № 2. Поки оформлялася така до січня 2000 року, 13 липня, повертаючись з роботи в результаті кримінального злочину, отримав черепно-мозкову травму, став інвалідом 2-ої групи і 24.09.2000 року-помер.

З цього сумного дня, ми що були на утриманні, якщо то можна так назвати, єдиного годувальника залишись без засобів до існування. (син 12 років, син 1971 р. н, інв. 2-ої групи з дитинства, і я 48 років-безробітна). До ПФ я носила купу різних довідок, які в мене вимагали, щоб оформити пенсію по втраті годувальника, навіть із сільради про відсутність паю. Так розтягали оформлення синові, як і чоловікові.

Нарешті після оформлення виявилося, що синові призначили пенсію по втраті годувальника, що помер від загального захворювання. Десять років я зверталася до різних інстанцій про перерахунок по стажу і зарплаті, але так нічого і не вийшло. Працівники ПФ у м. Тернополі як хотіли так і «керували» цією пенсією, то призначали обом синам, то знімали. До сьогодні я не отримала пояснень, як був оформлений мій Андрій на пенсію по 2-му списку без довідки про зарплату. У жовтні 2010 року на пенсію по втраті годувальника переведений мій син Юрій, інв. 2-ої групи з дитинства, надалі вона від загального захворювання. Син Юрій, коли отримував свою пенсію, теж зареєстрований загального захворювання.

Живко Галина Леонівна 24.02.1952 р. н, вийшла на пенсію у 2003 році, бо працівникам ПФ тяжко було відкрити рот і сказати, що я маю право на пенсію в 50 років. Стаж 26 років, в т. ч. 9 в партархіві і 12 тех. секретарем відділу орг- партроботи обкому партії. Один рік пенсійних виплат пропав. Так я і не вияснила до сьогодні, що то за такі пенсії нам призначили, що їх не перераховують, а тільки підтягують до прожиткового мінімуму. 13 листопада ми теж отримали «оновлені пенсії» по 40 і 58 гривень. Так що нашим подякам немає меж.

Коли я почула, які суми отримали деякі пенсіонери, то як говорив Іван Васильович, «мучать сумніви», невже в такому селі як Тернопіль працювали шахтарями, міністрами і ін. і отримали доплату в жовтні, а кому 30-50 то в листопаді, щоб не втратили свідомість від радості. І ніхто не отримав листів про перерахунок пенсій.

Кримінальна справа по моєму чоловікові закривалась під різними легендами 7 разів.

У 1994 році СТО № 2 – «перетворилася» на ТзОВ, куди мій чоловік вклав

3 майнові сертифікати і доплатив грошима. Став як працівник співзасновником, а діти учасниками. Що там крутилося, ніхто не знав. Після смерті чоловіка я неодноразово зверталася до керівництва ТзОВ видати мені документи для оформлення спадщини, та нічого не добилася. Коли у березні 2005 року я взнаю, що там неодноразово збиралися збори про перепродаж ТзОВ.

В один із днів ми приходимо туди і взнаємо, що мого покійного чоловіка, неповнолітнього, інв. з дитинства 2-ої групи виключено з товариства.

Поки я по Тернополю та Києву розносила звернення і відвідувала особисті прийому у Високих Кабінетах ВР, Генпрокуратури, МВС і ін. на нас чекали інші сюрпризи. Мій чоловік у 1995 році після смерті свого батька успадкував ½ майна, а після смерті чоловіка в цю спадщину вступив наш неповнолітній син. Голова сільради вступив в змову з родичами чоловіка. Фальсифікував різні довідки в їхню користь, тільки їм видавав рішення на узаконення самобудов і ін, на наші звернення були тільки відписки з сільради, міліції та прокуратури.

В зв’язку з таким життям (молодший син на той час був студентом університету), назбиралося чимало боргів за компослуги. Після смерті чоловіка я неодноразово зверталася до міськради та влади області допомогти, та отримувала відписки. Аж у 2007 році мер Заставний мабуть прочитав мого плакального листа і рішенням виконкому моя сім’я була внесена в реєстр сімей, що опинилася в складних життєвих умовах. Було надано 50% плати за компослуги + адресна допомога. Я підозрюю, що хтось дуже нами інтересується, бо ця пільга кожен рік зменшувалася, а борги збільшувалися, проте я кожен місяць сплачувала назначену мені суму.

Щоб нам життя медом не пахло, нас трьох почали викликати в суди за позовами комунальних підприємств і одночасно до прокуратури та виконавчої служби. Та всіх перевершив позов племінниці і її чоловіка про скасування свідоцтва на право власності мого покійного чоловіка, який на той час вже 8 років лежав у землі. А відповідачами до суду з’явитися мені та моєму синові-студентові. Цей позов кочував від одного судді до іншого з 21 січня 2008 по 04.2010 року. На нас ніхто там взагалі не реагував. Судді повиносили рішення за комполсуги за 10 років і не вникали, що син студент-півсирота, в старшого цукровий діабет. На ходу всі фальсифікувалиокументи, заднім числом.

Як у всіх людей у мене теж були батьки, і залишилася спадщина, котра за заповітом дісталася моєму старшому синові. Та за збігом обставин, за цим же сценарієм, що і меншому синові, також голова сільради заправляє цим майном, а ми не маємо право доступу навіть на подвір’я.В мене закралася підозра, що цих «царьків» по селах в крісла голів саджають «відповідні люди», котрі смикають за ниточки і вказують їм з ким і як поступати.У жовтні 2014 року я звернулася за субсидіями, які були мені оформлені та сплачувалися кожен місяць, а борги знову зростали. Як виявилось, субсидія нам припинена, пенсія не перерахована, майном користуються посторонні люди, тут вже не підозра, а явно, що мене з дітьми хочуть знищити.

На всі коротко описані події в мене 2 китайські сумки письмових відписок від Генпрокуратури, МВСУ, ВР, облпрокуратури, прокуратури міста та району, міліції області, міста, району, Адміністрації Президента, області. Району і ін. працівники яких використовують своє службове становище, прикривають злочини, погрожують, і натякають, що вам і Президент не допоможе. Коли сім’я опинилася на межі виживання (одна пенсія на трьох в 40 грн.) – всі служби розпочали «сумлінно виконувати свої обов’язки»: відділ соцза- хисту, сім’ї і молоді, опікунська рада, прокуратура, суди, міліція, виконавча служба та всі інші… і виконують їх до сьогодні. Тому я повній розпачі звертаюся до всіх, хто має можливість захистити мою сім’ю і наші права” – написала вона.