Ось і погуляв: Лист хлопця, який змушує задуматися

У 18 років познайомився з дівчиною. Фігура – супер, розумна, амбітна, працьовита, в загальному дівчина-мрія. У лiжкy було все чудово, в звичайний час жили душа в душу, кохала мене шалено, готова була годинами слухати. Я сам не міг повірити своєму щастю, думав, що це сон.

Зустрічався з нею рік, справа потихеньку йшла до весілля, хоча дітей не планували поки, просто жити разом.

Несподівано зрозумів, що “не нагулявся”, всього лише 19 років, а вже з однією жінкою на все життя. Розійшлися. Вона важко переживала, плакала, кликала мене назад – пересилив себе, оскільки думав, що це на краще.

Зараз пройшло майже 7 років, вона пережила розлуку, оговталася, тепер знайшла іншого хлопця і живе з ним щасливо. Я ж за цей час нікого більше не зустрів, живу з котом, замкнувся в собі. Рідкісні знайомства з іншими дівчатам за цей час не допомогли.

Зрідка натикаюся на її фотографії на комп’ютері або в соціальних мережах – стає бoляче в грyдях, хочеться все повернути назад. Ось і “погуляв”.