“Китай і Західна Україна багато у чому… схожі”: Українка розповіла приголомшливі подробиці свого заміжжя з китайцем

— Якби свого часу мені хтось сказав, що я одружуся з китайцем і замешкаю в Китаї, нізащо б не повірила, — сміється сама Світлана.

Якщо «язик до Києва доведе», то танці  — аж до… Китаю! Принаймні для нашої землячки, уродженки Кременця Світлани Дзюми саме так і сталося. Талановита танцюристка, учасниця ансамблів  Тернопільської  обласної  філармонії «Надзбручанка» та «Веселі галичани», чотири роки тому поїхавши за контрактом працювати до Піднебесної, навіть не думала, що саме там знайде свою долю, закохається, одружиться і залишиться жити. Проте саме так і сталося!

— Якби свого часу мені хтось сказав, що я одружуся з китайцем і замешкаю в Китаї, нізащо б не повірила, — сміється сама Світлана. — А нині навіть уже не уявляю, що могло б бути інакше… Тут народився наш синочок Майк, нині ми знову очікуємо на появу малечі… За чотири роки я вже адаптувалася до спочатку цілком незвичних і подекуди шокуючих місцевих реалій.  Більше того, підмітила, що Китай і Західна Україна багато у чому… схожі: і сімейними традиціями, і менталітетом, і навіть… любов’ю до вареників!

Отож — китайські реалії очима тернополянки.

Та-та-татанці!

Весілля в Китаї…

— Танцями я захоплювалася ще з дитинства, — розповідає жінка. — Після школи  вступила до Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту на відділення музичного виховання. У мене батько  музикант, тож він і мене схиляв до музики. Але перемогли все одно танці…

По закінченні навчання я пішла працювати в академічний ансамбль танцю «Надзбручанка», згодом — в академічний ансамбль народної музики «Веселі галичани».

Перший закордонний «дебют» — два роки танцювала в Кореї, в найбільшому в Сеулі парку розваг. Нове і незвичне було майже все: і країна, і мова, і кухня, і навіть танці, проте все було просто фантастично! Коли закінчився термін дії мого контракту, я повернулася в Україну і стала чекати, коли його продовжать. Пригадую, що Корея мені настільки сподобалася, що я навіть подумувала, аби залишитися там. Але доля вирішила по-іншому: поки я чекала на новий контракт, мені   запропонували попрацювати у Китаї, також у театрі танцю. Я подумала — а чому би й ні, і поїхала…