УКРАЇНА LIVE

Мій знайомий Вадік із 20 років вчить мене життю на правах багатшого: має BMW, останній iPhone і квартиру в центрі Києва.

– От ти ніби і грамотний, а такий дурний! – починає при зустрічі на Лук’янівці. Побачив, як виходжу з метро.

Відкyшує хот-доґ. Кетчуп капає на штани.

– Нашо тобі те все? – продовжує рідним поліським суржиком, витираючи серветкою пляму. Давай запишу тебе у спортзал. Найдеш тьотку – най тобі заробляє. Я так все життя живу.

Вадік спочатку сидів на шиї у матері, бо батько рано пoмeр. Потім із 19 років “заробляв”: була у нього фарбована брюнетка Ірина, згодом – Оксана, Віолетта, Сніжана і ще одна Ірина, яку кликав Ірішою. Жінки мали більше 35 років, впевнено стояли на ногах.

– Ми з котом Рафіком здатні прогодувати себе, – відмахуюсь.

Кілька тижнів тому Вадік пише у Facebook.

“У тебе тут, як у Сахарі, – дивується, що на моїй сторінці немає фото і записів на стіні. – Так клієнток не підчепиш. Треба ж показувати, шо ти – кльовий”.

“Я – кльовий”, – пишу йому і сміюсь.

“Вовка, не повіриш, але, кажись, я втюхався. Їй 22, єлі кінчила унівєр, але такий ангєлочок!”.

“Щастя вам”, – відписую.

Так і кортить спитати, на що збираю­ться жити. Але Вадік мене випереджає: “У нас друг від друга немає секретів. Про мене вона в курсі, і я знаю про її Стьопу. Він возить з Європи секонд-хенд. В Україні має зо два десятки точок продажу. Жонатий, двоє дітей. Зоряна у нього працює секретаркою”.

З натяком на заплутаність ситуації шлю Вадіку лінк на першу серію “Санта-Барбари”.

“Ну і дарма, – відповідає. – Жизнь така!”

Вчора телефонує:

– Вовка, ти ж журналіст, може, маєш знайомих у поліції? Я в шoці. Та мене гpaбанула. Забрала все з хати, даже дві пари фірмових тpyсiв.