УКРАЇНА LIVE

Її називають “Добрим ангелом українських олімпійців”. Усі учасники перших для нашої держави літніх Ігор 1996 року в Атланті згадують про Ларису Барабаш-Темпл, доньку українських емігрантів із Галичини, з надзвичайною теплотою. Це не дивно, адже пані Лариса ставилася до земляків-атлетів із виключною турботою, створила їм майже ідеальні, як на той час, умови для тренувань і проживання.

П’ять років тому востаннє приїжджала, коли Сергій Бубка нагороджував мене орденом Національного олімпійського комітету України. До того, зазвичай, бувала частіше, відвідувала Київ раз на два-три місяці, приїздила до Львова, щоб відсвяткувати з рідними Різдво. Останнім часом для таких дальніх подорожей постійно бракує часу. Але чоловік сказав, що хоче відвідати Україну в червні. Білл хоче пізнати Україну ближче. Звісно, з моєю допомогою, бо без знання мови йому буде важко.

З іншого боку, знаєте, що мене здивувало? Коли була в Україні попереднього разу, відвідувала загальноосвітню школу в Стрию, на Львівщині. Діти там розмовляли англійською ліпше за мене, взагалі без акценту. Хоча запам’яталося й інше. Якось вечеряли з Валерієм Борзовим та американським лікарем-ортопедом, який допомагав українській збірній під час Олімпіади в Атланті. “Знаєте, в Україні половина людей гарно спілкується англійською”, – сказав тоді Валерій.

Не буду приховувати: мене обурило, що люди, які не зробили для українського спорту й десятої частини того, що зробив Руслан, зараз поливають його брудом. Але найприкріше те, що головним їхнім аргументом є неукраїнське походження Савлохова. Вибачте, але скільки років він живе в Україні, скількох чемпіонів для держави підготував? Спілкуюся з Русланом і його сім’єю особисто постійно, коли буваю у Києві, в них гостюю.

Підтримувала цих людей зокрема й у найважчі для них часи, коли вбили Русланового брата Тимура, а Борис потрапив до в’язниці, але звідти не вийшов. То були важкі для України часи, коли творилося страшне беззаконня. Савлохов у той час міг повернутися в Осетію і, мабуть, мав би рацію. Але він залишився в Україні та приніс їй чимало користі. Я знайома з його дружиною, дітьми, які вільно розмовляють українською мовою. Нехай би кожен українець зробив для України стільки, як Руслан. Може, життя в державі стало б іншим.

Також маю хороші відносини з біатлоністами. З колишнім тренером збірної Василем Карленком взагалі зідзвонюємося ледь не щотижня. Це теж величезний професіонал своєї справи. Раділа за Василя, коли він у Сочі привів нашу збірну до перемоги в естафетній гонці. Карленко заслужив на цю медаль не менше, ніж дівчата, які реалізували, зокрема, й тренерську працю на олімпійській трасі.