Чи потрібно віддавати батьківський обов’язок до самого скону і без розмов

Ми з моєю подругою серйозно посперечалися але так і не дійшли спільної думки. А сперечалися ми на тему – чи потрібно допомагати дорослим дітям чи ні. Питання це не таке однозначне, як може здатися, адже мова йде про конкретну допомогу – про матеріальну.

Подруга навіть слухати не бажає ніяких міркувань – вона впевнена, що батьківський обов’язок віддавати потрібно до самго сконуі і без розмов. А я вважаю, що допомагати дорослим дітям можна по-різному, і зовсім не обов’язково грошима, тим більше, коли цих грошей – одна копійчана пенсія. Більш того, коли дорослі діти звикають, що від батьків не вичерпується грошовий струмочок, вони стають егоїстами

Зрозуміло, що поки діти ростуть, вчаться, вони на батьківському забезпеченні, хоча, чесно кажучи, цілком в змозі підробити на свої потреби. Хоча, тут всім по-різному навчання дається, так що іноді нехай краще добре вчаться і не відволікаються.

Матеріальне становище з подругою у нас однакове: вони двоє з чоловіком на пенсії, і ми теж зі своїм – пенсіонери. І пенсії у нас приблизно однакові. Зрозуміло, що є деякі накопичення, адже до пенсії, до старості готувалися, потроху відкладали. У неї чоловік підробляє все ще, і у мене теж.

Але ми з чоловіком свої доходи витрачаємо на себе: на здоров’я, на поліпшення життя, щоб щось собі полегшити, а чимось і порадувати. Наприклад, купили собі великий плазмовий телевізор, поставили кондиціонер. А подруга з чоловіком промучились всю спеку, зате підкинули дітям грошей на відпустку.

Вони навіть харчуються дуже економно, щоб назбирати грошей і дітям їх віддати або купити їм щось. Сама вона ходить в старому пальті, а доньці із зятем по дублянці купила.

Вмовляю подругу сходити в перукарню, а вона не погоджується – дорого, її, мовляв, сусідка «не гірше» постриже. Пропоную купити обнову, а вона стверджує, що їй то, що є, до скону не зносити.

Хоча іноді, мені здається, вона мені заздрить: тому, що я з манікюром, з красивою стрижкою, купую собі речі, в театр ходжу. В театр і її кличу, а вона бурчить, що квитки дорогі, тому краще телевізор подивитися! Зрідка вдається її витягнути на виставку яку або в кіно, але ось в кафе вона навідріз відмовляється йти, каже, що вдома на ці гроші цілий бенкет влаштувати можна.

Я іноді думаю, що на пенсії нам легше матеріально стало жити, ніж, коли працювали. І це радує, адже життя складне зараз. Я розумію, що багатьом пенсіонерам важче живеться, але часто це ще й тому, що їх дорослі діти до сих пір тягнуть з батьків все, що можна без сорому і совісті. А батьки відмовити не можуть, ось крихти і збирають, економлячи на всьому, щоб діток порадувати.

Можна сказати, що такі батьки самі винні, що споживачів виростили. Причому, за своїми старими ми самі доглядали, нам в голову не приходило, що вони можуть нам допомогти матеріально. І дорослі діти повинні ж розуміти, що соромно до сивого волосся оббирати батьків. Невже у них немає потреби самим доставити радість своїй матері і батькові, полегшити їм життя, порадувати чимось смачним або красивим? Чому совість не прокидається, коли вони руку за грошима простягають? Вони ж думати-то вміють і можуть зрозуміти, що у батьків доходи не такі, як були, коли вони працювали? Я ось подивилася навколо – багато до сивого волосся дітям все намагаються кращий шматочок підсунути, кожну заощаджену копійку віддати.