УКРАЇНА LIVE

Світлані Дзюмі тоді було 26 років. Вона з дитинства жила танцями і марила азіатськими країнами, куди і поїхала за контрактом на роботу – в Корею. Через два роки віза закінчилася, чекати наступної, аж через півроку, вирушила додому в Тернопільську область. І тут – раптова пропозиція з Китаю: приїжджайте, беремо без кастингу. Контракт на півроку, пише “КП в Україні”.

Китаєць на ім’я Володимир. У театрі, де вона брала участь в шоу-програмі, Світлана відразу помітила симпатичного молодого китайця. Після вистави він кинув їй “Hi” – практично єдине, що знав по-англійськи.

– Як тебе звати? – запитала англійською Світлана.

– Володимир.

“Що?” – вухам своїм не повірила. Але згадала дівоче ворожіння на день Андрія. Тоді їй весь час випадало ім’я нареченого – Володимир. З думками “Де ж я Володимира в Китаї зустріну?” і їхала в далеку країну. Виявилося, напередодні Чан Го Цин дивився кіно про російського або українського хлопця, і ім’я у нього було – Володимир. Його і запам’ятав, вирушаючи знайомитися з танцівницею українкою – заздалегідь дізнався, звідки приїхала в їх невелике місто ця красуня.

“Або я – з нею, або ви – без мене”. Почали спілкуватися – через Гугл-перекладач. Минуло кілька місяців, настала пора повертатися в Україну, а звідти – в Корею, китайський контракт закінчився. Виникло цілком резонне питання: залишатися парою або розходитися? І незабаром Світлана полетіла додому – готувати документи для заміжжя.

– Китай досі не перестає дивувати – і місцеві жителі, і традиції, і їх побутові звички, – розповідає Світлана Дзюма. – Наприклад, китайці готові майже що бuтися до кpoві, відстоюючи своє бажання заплатити в ресторані за всю компанію. А найстрашніше для них, як вони кажуть, втратити обличчя – зробити щось недостойне, що, на їхню думку, кидає тінь на весь Китай. Наприклад, бути неввічливим або відмовити в допомозі людині на вулиці – в їх очах це майже злoчин.

Традиції в Китаї, за словами Світлани, шанують вище заповідей. Для китайців сім’я завжди на першому місці. Не послухатися батьків наважуються одиниці. А батьки з приводу романів з іноземцями мислять однаково: любов любов’ю, а одружуватися – тільки на своїх.

– Перед першим знайомством Джейсон (я чоловіка називаю так) не сказав своїм батькам, що я – іноземка, і вони, побачивши мене просто впали в крісла, не могли слова вимовити, – каже Світлана. – Майбутній чоловік теж уперся – якщо не приймуть мене в сім’ю, то він з неї піде. А для китайських батьків втеча сина з сім’ї – подія гірше не придумаєш. І їм довелося змиритися. Хоча зараз я для них улюблена невістка.

За наречену доводиться платити. У тутешніх сім’ях моляться, щоб народився син – адже саме син в майбутньому зобов’язаний, і це прописано в законі, залишатися разом з батьками, забезпечувати і доглядати за ними. Дівчата після заміжжя переходять в сім’ю свого обранця – від дня весілля вони належать іншому роду.

Одружитися, до речі, теж недешево. Одного бажання мало – за наречену треба заплатити.

– У китайців прийнято на повному серйозі викуповувати наречену – яку суму назвали батьки, стільки наречений повинен заплатити, – каже Світлана. – Батьки нареченої складають рахунок, де прописано, скільки вони витратили на дитсадок для дочки, на школу, на освіту, на вивчення іноземних мов, інші заняття і репетиторів – все-все, що було до цього моменту. “Якщо ти хочеш у нас забрати дочку, оплати все, що ми на неї витратили, щоб виростити її для тебе”. У великих містах ця сума становить в середньому 10 тисяч доларів, в Пекіні – 30-60 тисяч, в невеликих містечках – від 3-4 тисяч.

Перед весіллям Джейсон підготував викуп – 10 тисяч доларів, щоб передати батькам коханої. До речі, молоді подумували зіграти весілля в Україні, але як раз почалася АTО – Китай з метою безпеки перестав видавати візи своїм громадянам. З тієї ж причини – не вдалося отримати візу – не змогли приїхати батьки Світлани. А весілля було в старовинному китайському стилі – наречену вісім чоловік несли в палантин, наречений “прискакав” за нею на коні. Потім – привітання, частування батьків чаєм, келих шампанського з усіма родичами.

– Закінчилося наше весілля в обід – поїли, привітали, вручили гроші, і по домівках – тут так прийнято, не святкують до ночі або навіть кілька днів, як у нас, – каже Світлана. – Гроші потім забирають батьки – вони за традицією оплачують банкет.

Першими встановили опалення. Від викупу за наречену батьки Світлани відмовилися – але зажадали подарунків, коли китайський зять приїде в гості. Звичайно, в жарт, але Джейсон – хлопець серйозний, по приїзді в Україну завалив сім’ю дружини презентами. Прийняв християнство – без всяких прохань і натяків, після чого в Україні зіграли ще одне весілля, вже за нашими традиціями.

Сім’я святкує як китайські свята, так і українські. З перших найголовніший – Новий рік, який відзначають два тижні, а відразу за ним – день китайських ліхтариків і зустріч весни. А ще – осінній День сім’ї, який святкують у вересні в повний місяць. З українських – Різдво, Великдень і теж Новий рік. Цього року відзначали Новий рік і Різдво всією українською громадою містечка – у вишиванках. Світлана пекла паски, робила крашанки і пригощала українськими стравами китайських свекра і свекруху. Правда, за що українці люблять борщ, вони до сих пір не зрозуміли. А ось сало, оселедець і солоні огірки стали в родині улюбленими продуктами. Дістати їх важче, ніж у нас, але можна.

До речі, батьки Джейсона – Чан Го Цина стали першими в своєму селищі, хто встановив батареї – в Китаї вважають, що краще спати в двох куртках, ніж заплатити за тепло – для них це викинуті на вітер гроші. Також ні в кого немає ванни – тільки душ. Встановити опалення зажадала українська невістка, інакше взимку онука не привезуть.

Також, на відміну від інших, Джейсон і Світлана живуть окремо від його батьків – це також вимога дівчини. Адже надто складно постійно жити в нерозумінні через різницю культур.

Сина назвали Михайлом. Подружжя до цього часу спілкуються за допомогою Гугл-перекладача. Ні, звичайно, мову Джейсон підучив, але для обговорення не тільки побутових питань все одно словникового запасу не вистачає.

У пари підростає син Міша, хрещений як Михайло Чанг Мо Лін. З огляду на китайську писемність, де кожен ієрогліф має особливе значення, він – перший китаєць з таким ім’ям. Вибір імені дитини – один з найважливіших пунктів, адже, як кажуть, як корабель назвете …

– Джейсон не спав добрих два тижні, поки придумував ім’я, – сміється Світлана. – І придумав дійсно оригінальне серед китайців. Перший ієрогліф – прізвище, ще два – ім’я, а загальне значення приблизно таке – “той, хто ніколи не буде голодним і буде вільним”. Не бути голодним для китайця – основне. Вони ніколи не питають “Як справи?”, А тільки “Ти не голодний?”. І якщо відповідь – “Ні”, значить, у тебе все в порядку.

Маленький Міша поки змішує китайсько-українську мову – тато з ним говорить китайською, мама – українською. А може додати і англійське слово – адже чує, як між собою спілкуються батьки.

А ще – незабаром подружжя чекає поповнення. Дівчинка, яку, як вважає Джейсон, він вимолив у Бога. На відміну від китайських дружин, які через місяць після пoлoгів виходять на роботу, віддаючи дитину бабусі і дідусю, Світлана вирішила ростити дітей сама. Хоча за традицією перший час за невісткою повинна доглядати свекруха, а потім – забирати внука на виховання. У майбутньому дівчина планує повернутися до улюбленого заняття – танців.