“Как так?! Доча проваліла ЗНО с украінскава язика і тєпєрь ана нє может паступіть: розмова в потязі зі Сходу

– Я нє панімаю. Доча проваліла ЗНО с украінскава язика. Ето потянуло за собой все бали і тєпєрь ана нє может паступіть ні в адін ВУЗ в Кієвє. Что ета за бєзабразіє? Єй что тєпєрь із-за етай мови ніщєбродствовать?!

Жіночка не соромлячись виговорює своє небажання ніщєбродствовать і небажання вчити мову на весь вагон. Мабуть вона думає, що весь вагон повинен їй співчувати.

У вагоні їдуть бiйці з фpoнту на побивку додому, галичани. Бiйці слухають і закипають. Жіночку починає заспокоювати сусід.

– Слухайте, ну якби ви поїхали вчитися в Польщу, то вчили б польську мову. А якби в Німеччину, то вчили б німецьку і так у кожній країні, так само і в Україні, чим ви не вдоволені?

У вагоні стає спекотно і від розігрітого літом повітря, і від розмови. Пасажир тягнеться рукою в кишеню, щоб дістати серветку. Пасажирка дивиться на цей рух сусіда і верескає:

– Так может ви в мєня єщьо і мєлочью бросітє? Как Ніцой. Чтоби я етай вашей мовай загаваріла!

– Ми не зрозуміли? – не витримують бiйці. – Чим це вам наша мова не вгодила? То може нам не захищати Україну, поки ви з вашими рускоязичними муж’ями і дітьми ганите нашу мову? І взагалі, де твій poсійськомовний чоловік, поки ми через вас на фpонті? Може він взагалі в сєпарських окопах сидить? Га?

В цей час щось вдаряється у вікно і у вагоні лунає гуркіт, бiйці підхоплюються на ноги, нависають навколо, припадають до вікон. Жіночка втискується в крісло і зіщулюється.

На пероні граються хлопчаки-розбишаки, і виявляється, це вони пожбурили у вагон камінь. Бiйці, розсідаючись по місцях, кидають:

– В денеер їдь вчитися, там мови не треба.

Всю дорогу жінка мовчала…

– Оце, пані Ларисо, радий з вами познайомитися. Буквально вчора про вас згадували, їхав тим потягом.