Заговор на щастя: мольфар і астролог передбачили майбутнє України
Ми знайшли в Карпатах мольфара і з’ясували, навіщо потрібен градовий чепелик і що чекає Україну
Люди, яких називають карпатськими мольфарами, живуть самотньо в горах, подалі від скупчень народу. Самі свої “послуги” не рекламують, але якщо прийшов – то візьмуть. І уникають публічності, особливо преси, каже Микола Данилюк, засновник музею карпатської магії в Верховині. Можливо, вони побоюються повторити долю знаменитого мольфара Михайла Нечая – його, нагадаємо, вбили в 2011 році, а вбивцю визнали неосудним і відправили на лікування. Або розуміють, що робити глобальні прогнози стало справою невдячною. Знайти мольфара в стозі сіна і розговорити – завдання не з простих. Але ми спробували удачу: відшукали такого мага-віщуна, і до Дня незалежності України дізналися про її найближчому майбутньому.
У цій частині Карпат кожна дощечка дихає старовиною. Не дарма унікальний музей карпатської магії з’явився саме в Верховині, де і так шанують автентику, традиції культури і побуту. Сусідня Криворівня – це місце, де Параджанов знімав культові “Тіні забутих предків”: тут вціліла навіть традиційна хата-гражда, яку вибрали для зйомок. Тепер в ній – популярний музей. Влітку село перетворювалося в елітарний клуб української інтелігенції, носіїв прогресивних поглядів і патріотів: тут любили проводити канікули Михайло Грушевський, Ольга Кобилянська, Іван Франко, Леся Українка. Поруч – Верхній Ясенів, де жив славетний карпатський мольфар Михайло Нечай. Та й Орест Стафійчук, сучасний мольфар і цілитель, автор серії книг “Книга порад карпатського мольфара”, теж тутешній. Тут знають все про дідівських обрядах і звичаях, пам’ятають легенди і перекази про мольфара, які не тільки людськими долями управляли, а й грозами. Словом, краще місце для пошуків віщунів. Саме сюди ми і вирушили.
Карпатська глибинка: грибний бум і “сам собі знахар”
Самотні хатки потопають в ялиці на безпечній відстані від бурхливих Путилки і Черемоша, ховаються там і сям на пагорбах. Другий тиждень сушиться під мжичать дощами сіно, кучерява квасоля вимахнула вже в два людські зрости, ягоди дикої малини та ожини лопаються від соків. На пахучих схилах ліниво щипають травичку корови і коні, витріщаються на рідкісні автомобілі полохливі овечки. Місцеві кажуть: годовані зайці і лисиці розпоряджаються в подвір’ях, як у себе вдома.
Навіть серед літа днем з димарів тягнеться димок: готують в печах їжу, сушать гриби про запас. Якраз задощило, і білих в лісах сила-силенна: все, кому не на роботу, пропадають в лісах. До вечора в спеціальних “приймальних пунктах” на трасі урожай скуповують оптовики: гриби ретельно сортують, вантажать в машини і розвозять по всій Україні.
“На початку сезону навіть по 60 грн за кг брали. А як грибів стало видимо-невидимо, ціна до 40-45 впала”, – скаржиться місцевий пенсіонер Іван Миколайович.
Влітку кожен день рік годує. На магазини, поліцію і швидку допомогу в краю бездоріжжя надії ніякої, тому кожне подвір’я саме піклується про здоров’я, благополуччя та безпеку, як може. А з чим не справляється, з тим допомагають ворожки-цілителі.
В інтернеті телефони мольфарів годі й шукати. А тут кого не спитай – відразу розуміють, кого треба.
“Вам Данілючку або Ткачучку? Одна за книгою майбутнє читає, інша на бобах. Є ще один, він на картах Таро вміє”, – пропонує продавщиця в сільській крамниці.
“Тільки живуть далеко в горах. А якщо ближче, так у другого моста від моєї хати баба Ольга. До неї у двір заходиш – відразу чеше як по писаному, хто такий і що на серце”, – підхоплює покупниця.
За годину можна навести довідки про всі мольфарскіх пунктах в радіусі 30 кілометрів – з подробицями про те, кому і яку болячку пролікували. Наталя Псарюк зізнається: сама не ходила, а ось подругу водила до бабусі Ользі.
“У неї якось гроші пропали, 2000 доларів, – розповідає вона, викладаючи головку свіжої бринзи в отвір на грубці – прокоптять. – Пішли ми дізнатися, шукати гроші або вже не варто”.
За даними віщунки, гроші будинок не покидали.
“Точно описала, що у подруги вдома і як. Подруга все перерила і знайшла їх! Через півроку, але в білій сумці, як і говорила Ольга”, – розводить руками Наталя.
На наступний день вона вручає нам гумові чоботи-всюдиходи і телефон Сергія, власника УАЗика. Сергій – це така “розвозка” для шукачів мольфарів, його в селі всі знають і рекомендують. На консультаціях цілительки навчилися робити маленький бізнес: живе високо, місцевість пересічена. Але можна найняти УАЗик за 500 грн або провідника за 150-200. Дня не проходить, щоб вони простоювали.
Шукати гіда не довелося – сам з’явився. Лівні вивели воду з берегів, машині ходу немає, а пішки по горах – хоч греблю гати.
“Дасте 150 грн, відведу, – пропонує хлопець в гумових шльопанцях на босу ногу. – Тут недалеко, кілометрів сім. За годину доберемося”.
Йшли ми в підсумку набагато довше. П’ять разів перейшли річку по вузьких слизьким колодах-поперечин (дві знесло потоком і довелося йти убрід), нарізати кола козячими стежками по горбах і чагарниках по пояс. Зверху мрячить, внизу – суцільне болото і бруд. А Віталік шльопає в своїх капцях, як по пляжу, і підбадьорює нас розповідями про гадюк. Ще й встигає перекрикуватися з далекими хатами – мабуть, тільки так і потрапляють в цю глушину сільські новини за тиждень. Маршрут змінювався тричі, і лише дивом це броунівський рух вивело нас на дорогу крізь ліс, до вершини, де причаїлися кілька хат. Разом: 4,5 години ходьби по бездоріжжю, близько 20 км за плечима – ось ціна спілкування з провісницею.
Колись тоді ще прем’єр-міністр Віктор Янукович теж побував у Марії. Про те вся округа знає. Він прилетів на вертольоті, сіл прямо на горі у її хати.
“Вона йому напророкувала президентство. Кажуть, Янукович за те їй автомобіль подарував, джип, – розповідає Наталя. – А потім старший син Януковича на весіллі у її дочки гуляв. Люди йшли на весілля не на молодих дивитися, а на високих гостей”.
Але Марію ці розмови дратують – мовляв, навіщо говорити про те, чого не знаєш. Джипа ми не помітили, живе вона досить скромно, особливо в порівнянні з палацами в навколишніх селах. Раніше, за словами Псарюк, селяни масово їздили на заробітки в Росію, тепер в Румунію. На зароблене зводять особняки з вежами і шпилями (багато хто так і стоять незаселені – опалювати дорого).
“У нас одні з контрабанди сигарет живуть, інші з лісозаготівель (теж не завжди легальних. – Ред.)”, – довірливо повідомляє провідник.
Що очікує Україну: кривава осінь і мудрий президент
На столі у мольфарка Марії – товста книга з старослов’янським текстом. Її треба розкрити навмання, і на сторінці майбутнє відвідувача відкривається як на долоні. Але Марія не в захваті від візиту журналістів – каже, були вже, залишилася сюжетом незадоволена. Мовляв, люди не хочуть чути те, що їм проти шерсті. Хто б повірив в 2012 році, що буде війна з Росією? А крайніми залишаються ясновидці. Я обіцяю їй конфіденційність, ніяких фото і координат. І провісниця, відсканувавши мене поглядом, з ходу починає розповідати, яким бачить майбутнє України.
“Жінка на виборах не пройде. Президентом стане світлий чоловік зі східної частини країни. При ньому буде дуже молодий прем’єр, обидва досить мудрі. Українці стануть жити краще, президент знайде спосіб лавірувати між Сходом і Заходом. Європа залишиться надійним партнером, але поки Україна в Євросоюз увійде, він вже буде зовсім не тим об’єднанням, що сьогодні. А з Росією знайдуть компроміс. вже десь через два роки в Україні буде мир. Є побоювання, що до того в Донбасі ще станеться одне побоїще на кшталт Дебальцевського котла: хто прийшов на до рови, повинен піти на крові.
Медичну реформу так і не закінчать, доведеться повернути, як було, з косметичним ремонтом – нововведеннями. А інша реформа запрацює: чимало злочинців відповідатимуть перед судом за свої діяння і сядуть у в’язницю. Будуть пекельне літо і кривава осінь. Щастя ще, що в цьому році не було масових заворушень. Але Україна стане хорошою для життя неодмінно. І до нас будуть переселятися інші народи, підуть біженці, нелегали з різних країн”.
У досвідченого астролога Влада Росса своє бачення розвитку майбутніх подій. Він каже, поки точно не скажеш, хто переможе на виборах – ще не всі кандидати зареєструвалися.
“Майбутній рік для Порошенка – дуже складний: нічого немає в Будинку вершини влади, – говорить він. – У річному гороскопі України, який включається 24 серпня, бачу сонце, що сходить – якась харизматична яскрава особа, творча і промовиста”.
Тобто перемогти може і Олег Ляшко, і Юлія Тимошенко, і Святослав Вакарчук з Володимиром Зеленським, якщо будуть балотуватися. За словами астролога, процвітання чекає Україну при президенті Тельці: він, в разі перемоги, міг би принести країні своєю посадою благоденство.
“Реформи будуть обов’язково, планета Уран – символ великих змін – увійшов в зодіакальний знак Тельця, – розповідає експерт по астрології. – Протягом 7 років, поки він там буде знаходитися, прийдуть абсолютно нові лідери. Молоді 30-40-річні люди усунуть чиновників хабарників”.
Великий стрибок у розвитку країни почнеться в 2020-2021 роках, пророкує Влад Росс, як раз після остаточного перемир’я на Донбасі (2019-2020 рр.).
“Але переможемо Росію тільки через 20 років, коли вона розвалиться. Відпадуть Татарстан, Кавказ, Сибір. Втративши сибірських газу і нафти, Росія сама попроситься в друзі”, – говорить астролог.
Помітне потепління відносин почнеться відразу після відходу Путіна з влади. Якщо орієнтуватися на офіційну його дату народження, то це може статися вже в цьому році, каже Влад Росс.
“Складний період у Путіна почнеться восени, аж до перевороту і смерті, – ділиться висновками Росс. – Але розрахунок по цій даті народження може бути помилковим: у співробітників КДБ справжні паспортні дані можуть бути засекречені”.
Найнебезпечніший період в зоні АТО – серпень: кривавий Місяць, кривавий Марс, катастрофічно близько підійшов до Землі. Але якщо в цьому місяці все тихо, то у вересні ймовірність кривавих подій значно нижче, а далі – практично незначна.
Будні мольфарів: настоянка на гадюк і аномалії
Музей карпатської магії відкрили в ніч на Івана Купала. У Карпатах це велике свято, в який можна опанувати великою силою.
“Михайло Нечай казав, що Івана Купала – що другий Великдень. У цей день ходив збирати трави – вони ставали найбільш цілющими”, – розповідає Галина Дідушко-Мартищук, гід музею.
У маленькій хатинці на курячих ніжках з моторошно скрипучих дверима – повне зібрання загадок Карпат: спадщина Нечая, цілителя Гоя з Шешор і “гадеркі” Параски Соколовської. Нечай вважався останнім класичним прімівником (знахарем, лікуючим змовами – прімовкамі). Гой за допомогою біострумів в руках рятував від зубного болю, лікував епілепсію і енурез, а “внутрішні” болячки брав травами. “Гадерка” змовами вміла лікувати укуси змій і взагалі дружила з плазунами. Після смерті легендарних знахарів Микола Данилюк пройшла повз них родичів, зібрав розповіді про них і особисті речі.
“Все одно вони мають силу тільки в руках господарів”, – пояснює Галина.
Щоб керувати градом і блискавкою, потрібен осиковий хрест, гадюча палиця і градовий чепелик. Палка стає гадюче, якщо зачепити нею гадюку, коли вона поїдає жабу. А ось Градова Чепелик, як розповідав Нечай, для себе треба робити самому – раз на рік, в Святий вечір, з леза коси, якою при косовиці розрубали гадюку, не кажучи при цьому ні слова.
“Цілий дні 6 січня цілитель не їсть і не п’є, молиться. Увечері, коли на столі вже стоять 12 страв, кладе потроху кожного на тарілку, перемішує, бере свічку і виходить з дому, – описує процес Галина. – Там на всі чотири сторони світла читає архаїчну молитву. Так Чепелик набирав магічну силу “.
Він знав руки тільки того, хто його виготовив, і якщо газда загубив чепелик, він завжди повертався до мольфара різними шляхами.
Взагалі, мольфар – це той, хто робив мольфи на смерть (як ляльки вуду) або вмів розганяти хмари. Але термін поширився на всіх карпатських знахарів.
“І навіть Нечай змирився, що його так називають”, – пояснює Галина.
Після екскурсії у відвідувачів, як правило, виникає два питання: де знайти мольфара і чи залишив Нечай учня, адже потреба в їх допомозі у народу величезна. До Нечая, за словами завідувачів музеєм, багато людей приїжджали переймати досвід, але він нікого не взяв в науку: говорив, світом правлять гроші, і ви тільки заробляти на цілительство хочете.
“Гой взагалі грошей не брав. А якщо люди потайки залишали гроші, завжди відносив їх до церкви”, – розповідає Дідушко-Мартищук.
Але примівник і сам не залізний: раз на рік він повинен “заземлити” людський бруд. Нечай щорічно на 12 днів усамітнювався в печері, не приймав води і їжі, лежав в позі ембріона і молився. Це допомагало очиститися і зарядитися енергією, хоча у кожного цілителя заговори для цього свої способи.
“Печера або землянка мала перебувати над ведмежим барлогом і під орлиним гніздом. Таке місце є на Чорногорі, але де саме, Нечай нікому не відкривав”, – говорить Галина.
Легендарний мольфар до всіх виходив з чорним котом Млинцуром – той захищав біополе прімівника. Коли господаря не стало, кіт стрибнув в Черемош і пропав. Але залишився камінь-Громовиця – такий виходить після удару блискавки в дерево. Він заспокоює людину, якщо тримати в руках, і лікує хворе місце, якщо прикладати (тільки знайти треба самому). У Карпатах до всіх природних аномалій відносяться з повагою. У музей передали, наприклад, камінь, який сам по собі обриси деревиною. Або шматок дерева, яке росло корою всередину і покрилося візерунком, що нагадує перо.
“Нам його приніс один місцевий житель. Дерево називаємо “Крило”, йому вже близько 200 років”, – показує Галина.
На одній з полиць – колекція настоянок на гадюках. Зілля нібито зупиняє ріст ракових клітин з моменту початку терапії.
“Ми самі їх приготували. Підходять 4 види карпатських гадюк, найотруйніші, – розповідає Галина. – Живу змію кидають в горілку або спирт. Вона випускає білі бульбашки, осідає на дно і гине”.
Ліки настоюється, а потім їх мікродозами приймають під керівництвом примівника: експериментувати самостійно ми не радимо.
Шукайте деталі в групі Facebook
