У Рівненській області в селі, де більшість – однофамільці, людей розрізняють за прізвиськами

Село Серникі розкинулося на березі річки Стубли в Рівненській області. Звичайне село – дитсадок, школа, амбулаторія, будинок культури. Тутешня родзинка – монастир Волинської ікони Божої матері, який тягне сюди паломників. Так що приїжджі в селі нікого не дивують. Швидше, паломники дивуються самі – адже потрапляють не просто в село з древнім монастирем, а в місце, де майже всі жителі носять одне прізвище – Полюхович, а багато хто з них і одне і те ж ім’я та по батькові. Наприклад, Миколаїв Миколайовичів Полюховичів тут цілих 44, а Василів Івановичів Полюховичів – 15. У селі нікого листоноші не плутати – всі місцеві, на виборах кандидатів розрізняють за роком народження, а в школі дітям з однаковими даними до них додають ще цифру, наприклад, Полюхович Іван Іванович перший, другий і так далі, пише “КП в Україні”.

– У школі я був Василь Іванович третій, – розповідає виданню голова села Серникі Василь Полюхович. – А взагалі людей розрізняємо за прізвиськами – так у нас здавна заведено. Наприклад, з Миколаїв Миколайовичів – один Серафим, другий – Рябуха, третій – Гуменний. у останнього предок прислуговував у церкві біля батька, назвали його ігуменом, потім люди скоротили до “Гумен”, в результаті вийшло “Гуменний”. і так їх звали, і дітей їх – нових прізвиськ для кожного представника роду не придумуємо.

Серед близько шести десятків Іванів Івановичів є Ковпачок, Козачок, Ябетка, Льотчик і так далі. Сам Василь Іванович носить прізвисько Чапаєв. Чому Чапаєв? Тому що Василь Іванович.

– На виборах було сім кандидатів на посаду сільського голови, п’ять з них – з прізвищем Полюхович і двоє з цих п’яти – тезки, Івани Івановичі. Розрізняти доводилося по році народження, адже прізвисько в бюлетні не внесеш. Було, що йшли голосувати за одного, плутали і ставили галочку за іншого, – каже Василь Полюхович. – А переміг тоді кандидат з прізвищем Полховський.

Прізвище пішло від польського прикордонника

У сільраді тільки жінка-секретар має інше прізвище, інші – Полюховичі. До речі, після весілля більшості місцевих дівчат не доводиться міняти прізвище – воно і так таке ж, як у чоловіка.

– Сільрада фінансує заклади культури, школу, садочок, ну і саму раду. І 29 з усіх співробітників цих установ – з прізвищем Полюхович, – зазначає сільський голова. – Одного разу приїхала до нас перевірка в сільраду і вп’ялася в нашого бухгалтера – Марію Іванівну Полюхович. Мовляв, чого це ви собі, Марія Іванівна, тричі зарплату нарахували? А крім бухгалтера у нас було ще дві жінки повні тезки з однаковим прізвищем. Розібралися…

З поштою проблем також немає – всі листоноші місцеві, так що в курсі, що кому нести – у кого де родичі, хто яку кореспонденцію чекає і на що підписаний. Жителів з прізвищем Полюхович до XIX століття в селі було 90%. Потім почалася міграція, хтось виїжджав, хтось приїжджав в зяті, з’явилися інші прізвища. Але і зараз Полюховичів – більшість.

У селі прийнято називати синів на честь діда: якщо батько Іван Васильович, то син – Василь Іванович – і так з покоління в покоління.

– Сам я народився на наступний день після свята Миколая в травні. Але батько надіслав з Уралу телеграму мамі: “Вітаю з народженням сина Василя!”. Так і назвали, – каже голова села. – А у мого сина зовсім інше ім’я – Олег. Хоча ні у мене, ні у дружини таких в роду нема. Домовилися, що, якщо народиться дочка, я вибираю ім’я, а вона називає, якщо народиться син.

За легендою, прізвище у всіх майбутніх мешканців села пішло від прикордонника Дмитра Полюховича – його сюди ще в XV столітті прислала польська королева Бонна. Тоді в районі села проходив кордон між князівствами, і він був покликаний її охороняти. Або від птиці Полюхів (тетерук), яку в цій місцевості вважали священною.