В Україні почався “червоний терор” бандитської влади

5 вересня 1918 року в Україні почався “червоний терор” – злочинна репресивна політика комуністичного режиму.

100 років тому радянський уряд ухвалив Декрет про червоний терор, мета якого – боротьба з контрреволюцією. Радянська політична пропаганда висвітлювала “червоний терор”, як відповідь на “білий терор”. Вбивства, репресії і насильства були узаконені й обгрунтовані на державному рівні – 30 серпня 1918 року на Леніна скоїли замах, а голову Петроградської ЧК Моїсея Урицького вбито.

Директорія закріпила політику, за допомогою якої більшовики прийшли до влади. Задовго до встановлення більшовицького режиму, лідери партії говорили про ідеї насилля і терору, як про найкращий інструмент керування суспільством. Спочатку “червоний терор” випробували у Москві та Пітері, потім поширили на інші республіки.

На території України він розпочався у січні 1918 року разом із вторгненням загонів Муравйова. Перше кількатижневе перебування більшовиків в столиці нажахало киян. Почалися вбивства офіцерів, юнкерів, гайдамаків – усіх, кого більшовики записали до “ворогів революції”. За кілька днів у Києві розстріляли від 3 до 5 тис. чоловік, переважно російських офіцерів та українських старшин та тих, хто мав посвідчення Центральної Ради, представників духівництва.

Від терору потерпали й інші населені пункти України – Харків, Катеринослав (Дніпро), Полтава, Одеса, Житомир. Населення Криму за цей період скоротилося на більш як 100 тис. чоловік.

Жертвами політики ставали не тільки професори, лікарі, інженери, колишні генерали й інтелігенція, а й селяни і ремісники. Впродовж 1918 – 1919 років знищили від кількох тисяч до понад 1,5 млн осіб. Офіційно “червоний террор” припинили 6 листопада 1918 року, та насправді тривав і надалі. Апогею він досягнув у 1930-их роках, за що й отримав назву “Великого”.