“Ніхто й знати не буде, що ця дівчинка була хлопчиком”, – особливості американської шкільної освіти
Мій син ходить у третій клас державної (public) школи в навчальному окрузі провінції Феєрфакс, штат Вірджинія. Деякі особливості організації шкільного життя, описані у статті, притаманні школам саме нашого округу. Втім, більшість з них – будь-якій державній американській школі, де навчається близько 90% усіх дітей США, пише “Голос Америки”.
Диференційована система навчання
Починаючи з кіндергартену (нульовий клас), дитина виконує не лише завдання, які даються всьому класові, але і отримує від вчительки індивідуальні завдання, які найбільше відповідають її рівневі здобностей та схильностям.
А вже з третього класу діти навчаються на різних рівнях. Найвищий – четвертий. Ці діти займаються по всіх предметах за спеціально розробленою для них програмою. Відбирає дітей комісія, за результатами когнітивних тестів, рекомендацій вчителів та оцінок. У нашій школі з близько 150 третьокласників (5 паралельних класів) у класі четвертого рівня – лише 14.
Ті, кого вчителі вважають достатньо талановитими, але їх не відібрали в цю елітну групу, потрапляють на третій рівень. Вони навчаються разом з усіма, але з одного чи двох предметів – читанню та математиці –разом з «просунутими» дітьми. Таких дітей – теж небагато. Мій син як раз на третьому рівні. В його класі з понад 20 дітей окремі заняття відвідують лише двоє.
Він у захваті від цих класів. Ось приклад класної роботи. Діти прочитали міф про Дедала і Ікара і мали запропонувати версію, чому Ікар злетів заблизько до сонця. Мій син вирішив, що тої просто дистанцію до сонця не розрахував. Інші діти висунули гіпотези, що Ікар або не повірив батькові, або так захопився польотом, що не помітив, коли злетів занадто високо. І кожна восьмирічна дитина мала представити свою теорію, обґрунтувати і захистити її перед іншими.
Різниця в домашній роботі по математиці – разюча. У звичайному класі діти розставляють тризначні цифри з найбільшого до найменшого, в «просунутому» – розв`язують задачки, що вимагають побудови і розв’язання 2-3 арифметичних дій.
Другий і перший рівні – це завдання, які мають навчити дитину критично мислити. Перший рівень – для всіх. Другий – індивідуальні.
Ці речі не є незмінними протягом навчання в молодших класах. У січні батьки можуть подати документи своєї дитини (з новими результатами тестів, які можна перездати) на розгляд комісії щодо зараховування її на четвертий рівень навчання. А на третій рівень вчитель може в будь-який момент сам перевести дитину, якщо бачить, що рівень математики чи читання в класі є для неї залегким.
Також у нашому навчальному окрузі працює програма «Подвійно виняткові учні». Це діти, які можуть бути обдарованими в чомусь одному, але мають проблеми з інших предметів чи з навчанням взагалі. Мері Кін, яка у нашій школі займається диференційованою освітою, вірить, що в кожній дитині, які б проблеми з навчанням в неї ні були, можна знайти талант чи хоча б інтерес до певного предмету, який необхідно підтримувати.
У середній школі вже три рівні – звичайний, почесний (honors) і просунутий (advanced). Але вже там діти починають обирати предмети, спочатку за рекомендацією вчителя, а потім вже і самостійно, а також – рівні цих предметів, а отже все навчання стає диференційованим. Розумні діти в старшій школі можуть навчатися за університетською програмою з окремних предметів.
Програма, яку я описала, саме так працює в навчальному окрузі провінції Феарфакс. В інших навчальних округах вона може по-іншому називатися (gifted and talented, enrichment), та відрізнятися. Часом школи з метою додаткового розвитку талановитих дітей залучають ресурси на місцевому рівні (бібліотеки, наприклад) та навіть приватні компанії.
«Побачення» з вчителькою
Батьківські збори – це те, чого я чекаю з нетерпінням. Коли ще випаде нагода поспілкуватися з людиною, яка добре знає твою дитину і готова про це розмовляти?
Зустрічі батьків із вчителем – індивідуальні. Раз на рік батьки отримують запрошення забронювати у календарі вчителя 15-хвилинне вікно. Як правило, я роблю це негайно і «забиваю» на ранок, аби зробити це по дорозі на роботу. Завжди піднімає настрій. Особливо щасливою я була після першої зустрічі, бо, з’ясувала, що четвірки, які мій син приносив до дому, є найвищою оцінкою.
Також з вчителькою завжди можна зв’язатися електронною поштою чи подзвонити. Окрім цього, на початку навчального року проводяться загальні збори, у школі також організовують спеціальні лекції для батьків, які читають вчителі чи запрошені фахівці на такі теми, як диференційоване навчання, відносини між братами та сестрами, синдром дефіциту уваги, тощо.
Бурхливе шкільне життя, але без поборів
Школи намагаються якомога більше залучати батьків. Щотижня дитина приносить у наплічнику оголошення про черговий фандрейзінґ (збір коштів), ніч з ігри в Бінго, олімпіаду з математики для 6-го класу, спільний обід в День подяки, тощо.
На початку року вчитель також запрошує батьків ставати волонтерами в класі – допомогти підготувати папки із завданнями, наточити олівці, окремо розсилаються запрошення супроводжувати дітей під час екскурсій.
Вчителька мого сина Джюлі Поджолі розповідає, що вчителі визначають, яка допомога їм потрібна і, зазвичай, у наймолодших класах вона є найбажанішою.
В усіх заходах нашої школи брати участь ми не можемо фізично. Але, коли з’являється можливість, обов’язково долучаємося. Міжнародна ніч, куди ми з сином ходимо в українському вбранні і з варениками. Вечірка на Гелоувін. Суботник, на який треба приходити з власними граблями і сапами. Ніч кіно. Одного разу стала волонтером під час уроку в першому класі. Мені сподобалася дуже спокійна дружня атмосфера, а також те, що на уроці діти не бояться помилитися чи задати питання.
Чимало шкільних заходів є формою фандрейзінґа. Наприклад, продаж квитків під час Міжнародної ночі. Інколи Асоціація батьків і вчителів розсилає заклики взяти участь у тому чи іншому аукціоні на потреби школи. Діти можуть і самі збирати кошти – продавати лимонад, обгортковий папір.
Активно до фандрейзінґу долучається місцевий бізнес, особливо якщо в школі навчаються діти власників. Час від часу я отримую запрошення повечеряти чи купити піцу у тому чи іншому місцевому ресторані, 15% прибутків якого в цю ніч піде на потреби школи. Для ресторанів це – чудова можливість залучити нових клієнтів. Для батьків – познайомитися один з одним. А для школи – побудувати новий гральний майданчик.
У тої же час усе – добровільне. Вимагати гроші ніхто не буде, а бідним родинам ще і надають допомогу, таку як безкоштовні обіди для дітей.
Коли я була в класі сина, один хлопчик припинив роботу та ліг спати на килимку на підлозі. В нього також був спеціальний стілець з прямою спинкою, який мав йому допомогти заспокоїтися.
В американських школах вже багато років діє принцип інклюзивного навчання. Діти з фізичними проблемами навчаються разом з усіма. За законом, всі школи та дитячі заклади мають бути доступними для візочків.
Для дітей з аутизмом чи іншими проблемами розвитку є спеціальні класи, які проводяться тут же, у звичайній школі, де, як правило, в мали групах, з ними працює спеціально підготовлена вчителька. В окрузі Феєрфакс десь років 10 тому дітей з аутизмом почали приводити в загальні класи на уроки музики, малювання та фізкультури.
Якщо дитина має серйозні емоційні проблеми чи проблеми розвитку, але демонструє успіхи з певного предмету, наприклад, математики – то цьому предмету вона може навчатися разом із дітьми в загальному класі. Але в такому випадку дитина має бути здатною засвоїти матеріал, і її завжди супроводжує помічник вчителя. Рішення щодо навчання цієї дитини в загальному класі приймається спільно вчителями, психологами та батьками, розповіла мені Поджолі.
Якщо дитина має незначні проблеми, наприклад, їй важко зосередитися, то, так само за спільним рішенням цього «консиліуму», вчитель може використовувати окреме приладдя, як-от окремий стілець для однокласника сина.
У США «Мілленіуми», молоді люди, за багатьма опитуваннями, є набагато більш толерантними до будь-яких відмінностей, ніж старше покоління. «Але ти не уявляєш, наскільки терпимим є покоління, яке йде за ним», – говорить мені вчителька сина. Вона розповідає, що сусідня з ними дитина у літку змінила стать. «Добре, що вона зробила це між молодшою і середньою школою, ніхто знати не буде в новій школі, що ця дівчинка була хлопчиком», – поділилися вона своїми думками з сином, також семикласником. «Мам, а чому вона має з цього приводу переживати? – не зрозумів син. – Ну змінила і змінила».
Незвичайною зовнішністю чи іменем у нашій школі теж нікого не здивуєш – у нашому районі живе багато працівників посольств, індійської, в’єтнамської, арабської, китайської та латиноамериканської діаспори. Серед друзів мого сина – діти з такими іменами як Нікел, Фейсал, Пуфарадж.
У тій же час у школах США діє принцип нульової терпимості до насилля та погроз. Для дітей з серйозними проблемами з поведінкою – з діагнозом чи без – існують так звані альтернативні школи, в які зараховують дітей після 6-го класу. З молодшими намагаються вирішувати проблему: в ситуацію втручається директор, дитину можуть відсторонити від занять на певний час, у крайньому випадку – відрахувати. Але про жодний такий випадок за усю свою 30-річну кар’єру Джюлі Поджолі не чула.
На відміну від решти особливостей, про які я написала, ця мені не дуже подобається. Щороку наново формують паралельні класи, перемішуючи дітей. Найкращого друга, з яким ти сидиш поруч з першого класу, бути просто не може. Батькам також немає сенсу встановлювати близькі відносини, бо через рік буде новий батьківський склад.
Робиться це у США дуже давно. Коли я намагалася підняти цю тему з іншими батьками та вчителями, на це реагували так, ніби я намагалася осягнути питання «А для чого рибі хвіст?»
Пояснення, які мені вдалося знайти, – наступні. В усі паралельні класи таким чином потрапляє приблизно однакова кількість дітей, які добре та погано вчаться, є хуліганами та геніями.
Діти ж мають змогу ближче познайомитися з більшою кількістю дітей – старі дружні відносини не зникають, бо школярі все одно разом грають разом на перервах чи займаються на позакласних заняттях. Якщо між двома дітьми встановилися нездорові відносини, це не буде тягнутися через усі роки навчання.
Також я можу побачити, що дитина щороку має шанс наново завоювати собі місце в колективі, врахувавши попередні помилки, а нові діти в школі є майже такими ж новачками, які і решта, що робить переїзд на нове місце менш травматичним для дитини.
А щоб з цього ви хотіли побачити в школі власної дитини?
Шукайте деталі в групі Facebook
