Притча: “До раю доходять ті, хто не зраджує друзів”

Одного разу по довгій безлюдній дорозі йшов подорожній в супроводі свого пса. Вони йшли вже багато днів і були сильно змучені. Шлях був дійсно складним: ніде не було ні джерел, щоб напитися, ні тіні дерев, щоб відпочити.

Але ось вони побачили вдалині великий красивий палац, перед яким розкинувся цілий зелений сад. Підійшовши ближче, подорожній розгледів фонтани і струмки, і йому відразу ж смeртeльно захотілося пити.
Лакей біля воріт був гранично добрий і послужливий, запропонувавши подорожньому зупинитися на нічліг і пообіцявши йому багато смачної їжі і різних напоїв.

– Тільки пса вам доведеться залишити за воротами, – сказав лакей. – Наш господар ненавидить собак.

– Я не можу, – сказав подорожній, на що лакей тільки розвів руками.

І мандрівник відправився далі, страждаючи від голоду і спраги. Його пес ледве переставляв ноги, виснажений довгою дорогою.

Вони йшли вже кілька годин, коли попереду замаячила якась споруда. На перевірку вона виявилося невеликою, але дуже красивим котеджем, в якому жила мила старенька. Відкривши двері, вона одразу ж простягнула подорожньому стакан води, як ніби читаючи його думки.

– Чи не даси нам притулок на одну ніч, і чи не поділишся з нами чимось їстівним, добра жінко? – запитав мандрівник.

– Можливо, – відповіла жінка розпливчасто.

– Тільки, знаєте, я з псом, і я не можу залишити його, так що, якщо з ним не можна, краще скажіть відразу.

– Заходьте обидва, – посміхнулася бабуся.

За вечерею жінка розповіла подорожньому про те, що насправді ні він, ні собака не перенесли довгої дороги і пoмeрли по дорозі, а тепер вони потрапили на небеса. І, діставшись до будинку старенької, вони нарешті дійшли до теперішнього Раю.

– Тут недалеко був палац, – задумливо сказав чоловік. – Виходить, він теж зі світу мeртвuх? Кому він належить?

– О, це палац самого Сатaни, – сумно сказала старенька. – Це вхід в Пeкло. Але вони завжди майстерно закликали до себе людей, як ти зміг пройти мимо?

– Все просто. Вони не хотіли пускати мого найкращого друга, – відповів мандрівник, поглядом вказуючи на пса.

Одна з найжaхливіших речей, яку може зробити людина – це зрада товариша. Не важливо, чоловік це, собака або кішка – зраджуючи друга, ви, перш за все, продаєте самого себе, свої емоції і твоє життя взагалі.