УКРАЇНА LIVE

У невеликому інтерв’ю Сегодня.Lifestyle Володимир зізнався, що вперше побачив свою кохану Олену на шкільній лінійці. Також Зеленський поділився, як зробив пропозицію своїй обраниці. Відзначимо, що Олена і Володимир Зеленський одружилися 6 вересня 2003 року.

– Пане Володимире, ви пам’ятаєте свою найпершу зустріч з Оленою?

– Звичайно, це була шкільна лінійка з нагоди нашого випуску з 11 класу. І хоч ми з Оленою вчилися в паралельних класах, до цієї лінійки я ніколи її чомусь не помічав. А ось тут несподівано помітив і майже блискавично закохався в цю симпатичну дівчину, що стояла навпроти.

– Це було те саме кохання з першого погляду, про яке всі говорять?

– Гадаю, так. Хоча потрібно зазначити, що я ніколи не був таким вже активним і наполегливим хлопцем, який зробить все, щоб здобути прихильність або щоб дівчина на мене “клюнула”. Мені цікаво поступово дізнаватися людину, звертати увагу на те, як вона розмовляє, про що думає. І потрібно сказати, що за всі ці роки нам ніколи не було з Оленою нудно. Різні були моменти, але нудьга – це точно не про нас. Я взагалі з нудними людьми довго не можу перебувати.

– А як ви зробили пропозицію руки і серця?

– Це сталося після фільму, на виході з кінотеатру в Кривому Розі. На той момент ми вже зустрічалися сім років. Я чітко пам’ятаю відчуття, що ми обидва вже дуже хочемо дітей. Я це, власне, і озвучив Олені, і вона мене підтримала. А оскільки ми народилися за радянських часів, коли вважалося, що народжувати дитину, коли ти не в офіційному шлюбі, недобре, ми і прийняли рішення зіграти весілля.

– До речі, про нього. Чи були якісь не заплановані або кумедні ситуації під час весілля?

– Я пам’ятаю, як ми не могли виїхати. Саша Пікалов звідкись підігнав американський автомобіль. І поки він разом з друзями чекав на мене під під’їздом, вони слухали музику і таким чином посадили акумулятор, тому машина довгий час не могла завестися. Я пам’ятаю, як ми всі ошатні штовхаємо цей автомобіль, а перехожі дивляться на нас і думають, що ми якісь ідіоти (сміється). Трохи забруднився, та я таки поїхав за своєю нареченою, а потім вже до РАЦСу. До речі, ми дотримувалися всіх традицій, хоча в них я взагалі не розбирався.

А саме весілля проходило у нас в боулінг-клубі, гостей було майже сотня. Пили ми трохи, тому що повністю розслабитися все ж таки було неможливо. Це ж неймовірний адреналін, такий важливий день в житті. Я все гадав, що ж буде завтра, як зміниться моє життя. Взагалі, чесно кажучи, весілля – це як зміна професії. І я пишаюся тими сміливими людьми, які здійснюють такий серйозний крок, будучи ще в юному віці.