Чому ми вступаємо в шлюб не з тими людьми?

Одна з речей, яких найбільше боїться кожна жінка – пов’язати своє життя не з тим чоловіком.

Жінки йдуть на все, щоб уникнути помилки.

І все ж ми наступаємо на ті ж граблі: ми вступаємо у шлюб знову і знову.

Почасти це пов’язано з тим, що у нас виникає дивовижна кількість проблем, коли ми намагаємося зблизитися з іншими. Ми здаємося нормальними тільки тим, хто погано знає нас.

У більш мудрому, більш свідомому суспільстві, ніж наше, стандартним питанням на будь-якому першому побаченні було б: «А ти випадково не божевільний?»

Ніхто не ідеальний. Проблема в тому, що до шлюбу ми рідко вникаємо в наші власні складності. Всякий раз, коли випадкові відносини загрожують виявити наші недоліки, ми звинувачуємо наших партнерів.

Протягом більшої частини історії людства люди вступали в шлюб з логічних причин: земельна ділянка примикала до вашої, у його сім’ї був процвітаючий бізнес, її батько був політиком, у нього був замок, або так сказали батьки.

І від таких «розумних» шлюбів витікали самотність, невірність, образи, жорстокість і крики, чутні через двері дитячої кімнати.

А ті, хто одружився «заднім числом» або «просто так» постраждав від власної дурості.

І насправді, чим більше нерозсудливим є шлюб (можливо, пройшло всього шість місяців з тих пір, як вони познайомилися; у одного з них немає роботи або вони ледь досягли підліткового віку), тим безпечнішим він може здаватися.

Нерозсудливість сприймається як противага всім помилкам розуму, цьому каталізатору страждань.

Але хоча ми вважаємо, що в шлюбі завжди шукаємо щастя, все не так просто. Що ми дійсно шукаємо, так це фамільярність, яка може ускладнити будь-які наші плани на щастя.

Ми прагнемо відтворити в наших дорослих відносинах почуття, які ми пам’ятаємо ще з дитинства.

Любов, яку більшість з нас буде відчувати на ранньому етапі, часто плутають з «тією самою», хоча це просто бажання заповнити порожнечу і відсутність батьківського тепла з яких би то не було причин.

Як же логічно, що ми, дорослі, вважаємо, що відкидаємо певних кандидатів у наречені не тому, що вони помиляються, а тому, що вони занадто правильні – дуже збалансовані, зрілі, свідомі і надійні.

Ми одружуємося не на тих людях, тому що ми не пов’язуємо любов з почуттям щастя.

Нарешті, ми вступаємо у шлюб, щоб зробити це приємне почуття постійним. Ми уявляємо, що шлюб допоможе нам стримати в лещатах ту радість, яку ми відчули, коли в голову вперше прийшла думка про весілля.

Можливо, ви уявляли собі вічну відпустку у Венеції, в лагуні, на моторному човні, з вечірнім сонцем, яке переливається блиском по морю, і келихом найсмачнішого шампанського в руках.

Ми одружилися, щоб зробити такі відчуття постійними, але так і не усвідомили, що між цими почуттями та інститутом шлюбу немає нічого спільного.