УКРАЇНА LIVE

Віра і релігія не рідко породжували війни, криваві протистояння і смертельні протести. Відомі випадки, коли люди спалювали себе в знак незгоди. Відбувалося це не у дрімучу епоху, а в ХХ столітті.

Так у 1963 році в Південному В’єтнамі відбулася подія, яка викликала суспільний резонанс. На одній з площ Сайгона горів чернець Тхить Куанг Дик. Видовище було не для людей зі слабкими нервами.

Тхить Куанг Дик- південно-в’єтнамський буддійський чернець, послідовник напрямку махаяна. Мотивом акції став протест ченця проти переслідувань буддистів режимом президента Нго Дінь Зьема.

У той час понад 70 відсотків населення країни (за деякими даними 90%) сповідували буддизм. Тодішній президент проводив політику утисків буддистів і просування католицизму в країні.

Католики отримували пільги, влаштовувалися на кращі місця на підприємствах. Пік протистояння настав у 1963 році, коли уряд заборонив проведення буддійського свята Весак. Під час сутички загинуло дев’ять осіб.

10 червня 1963 року в філії американських газет, які працювали в Південному В’єтнамі, надійшло повідомлення, що на наступний день на одній з площ Сайгона станеться щось важливе.

Багато журналістів проігнорували цю звістку, але деякі все ж з’явилися в призначений час і місце.

На площі почали збиратися ченці, і звичайні люди. Вони несли красномовні плакати, на яких пестрились заклики про рівність католицизму і буддизму. Потім з’явився автомобіль, за кермом якого сидів монах Куанг Дик.

Машина зупинилася в самому центрі площі. Разом з Куанг Диком з неї вийшли ще двоє. Один поклав на землю подушку, на яку в позі лотоса сів чернець, а другий дістав каністру з бензином і став поливати відчайдушного ченця.

Куанг Дик закликав президента країни проявити співчуття до народу і здійснити релігійне рівність. Після цього він чиркнув сірником і підпалив себе.

“У повітрі стояв запах палаючого людського м’яса, — згадував американський журналіст Девід Холберстем, — Дивно, але людське тіло горить дуже швидко.
Позаду мене швидко зібрався натовп в’єтнамців, хтось із них схлипував. Він не видав свій біль ні рухом, ні стогоном — його незворушний спокій здавався особливо величним на тлі невтішного натовпу”.

Поліцейські намагалися прорватися, але все марно, інші ченці не дали їм цього зробити, утворивши щільне кільце.

Журналіст газети The New York Times Девід Халберстем, який був присутній тоді на площі, так розповідав про події:

“Це було видовище, побачити яке вдруге не захоче ніхто. Чоловік був весь у полум’ї, його тіло зморщювалося, перетворювалося на попіл. З боку здавалося, що все відбувається як в сповільненій зйомці, але насправді людина згорала дуже швидко. Смердючий запах палаючої плоті, стогони і ридання в’єтнамців, які стояли поруч…
Я не міг задавати питання, не міг записувати, не міг плакати, не міг думати. Я був у шоковому стані. Здавалося, що єдиною людиною на тій площі з самовладанням був той чернець, що горів, ні разу не ворухнувся і не видав ні звуку”.

Після спалення останки ченця забрали. Його тіло кремували, але серце не згоріло. Після цього прах і серце Куанг Дика визнали святинею.

Жертва ченця привела до збройних зіткнень між буддистами і силовиками.

Тодішньому уряду вдалося заволодіти серцем Куанг Дика, але прах вдалося врятувати.

Позицію уряду Південного В’єтнаму в ті дні краще всіх висловила перша леді країни мадам Нго:

“Я з задоволенням поплещу в долоні на ще одне спекотне видовище ченців”.

На наступний день знімок лежав на столі президента Кеннеді. Він одразу ж зателефонував послу США в Сайгоні і сказав:

“Цьому потрібно покласти край”.

І це дійсно стало початком кінця американської підтримки режиму Нго Дін Зьема.

У США піднялася хвиля протестів проти католицької церкви і на захист буддизму.

62-річний президент Нго і його брат Нго Дін Ну були вбиті в тому ж році – 2 листопада 1963 року.