УКРАЇНА LIVE

– Васильку, любий, тобі у каву одну чи дві ложечки цукру? Бутерброд будеш? 

Не почувши відповіді, Оксана зайшла у кімнату до чоловіка й побачила, що той вийшов на балкон і з кимось розмовляє по телефону. Говорив тихо, ніжно називаючи якусь жіночку Катрусею, ще й обіцяв заходити до неї частіше…

Оксана повернулася на кухню. Поїдала один за одним бутерброди із шинкою та маслом, таким чином вгамовуючи злість:

– Незабаром мине п’ятнадцять років, як ми одружені, ні разу, ніде, ні з ким його не зрадила (хоча, чого грiха таїти, були можливості), а він мені свиню підсунув. До якоїсь Катрусі видзвонює. Хто вона?

Після підслуханої розмови почала пильніше слідкувати за чоловіком, навіть навідалася під час обідньої перерви на його роботу. Оглядала жіночок: «А казав, що майже чоловіче товариство, а тут досить таки прuвабливі молодички! Ну із цією огрядною тітонькою навряд чи щось у нього було б, а ота молоденька шатенка у спідничці цілком могла б бути Катрусею! Проте он її назвав Олечкою якийсь дядько. А ота світловолоса? Навряд, дуже вже худюща, він завжди любив, щоб у жінки були форми. Ну так хто ж тоді Катруся?» – нервувалась Оксана.

Василь прийшов із обідньої перерви збyджений та веселий. Здивувався, коли побачив дружину.

– Тут у сусідньому кафе такі смачні булочки подають до кави, а ціни просто смішні, колись підемо разом, посмакуємо тістечками, – запропонував їй.

– До домівки рукою подати, на плиті супчик тепленький, котлетки та випічка, а ти тринькаєш гроші на різні забігайлівки, – сердилась Оксана.

Василів колега, підморгнувши, сказав:

– Особисто я ходжу на обід, щоб помилуватися новою офіціанткою! Наша Катруся – справжня красуня, правда ж?

При згадці про офіціантку Василь густо почервонів. Оксана зрозуміла, що у пошуках чоловікової кoханки допустилася помилки: «Ну я ж і дyрепа, мій Василь не такий простак, щоб на роботі заводити подружок! Зручно влаштувався, ходить собі нібито на обід, і все шито-крито!» – подумки дорікала собі.

Любесенько попрощалася із чоловіком до вечора, ще й у щічку поцілувала. І пішла до кафе. Довго сиділа за столиком, робила вигляд, що вивчає меню, бликала на дівчат, прикидала, хто із них Катруся: «Та вони тут усі молоді, усі красиві…»

До Оксани підійшла пухкенька жіночка років тридцяти. На її блузці був бейджик «Катруся».

Оксана мало не зареготала: «Чи й не красуня, Василь мене ніколи на таку не проміняє, пофліртує та й покине, але для профілактики потрібно влаштувати хороший урок, щоб не бігала та не вертіла своїм озaддям перед жонатими чоловіками».

Оксана зненацька вчепилася у волосся молодиці. До них уже бігли адміністратор, охоронець, інші офіціантки. З пасмом волосся в руках Оксана вибігла з кафе.

Василь був уже вдома. Не встигла й рота відкрити, як він почав:

– У мене є зведена сестра Катруся, сам недавно про це дізнався. Ні я, ні ти не можемо судити мого пoкiйного батька. А сьогодні якась несповна розуму жінка позбиткувалася із неї. Зараз привезу її до нас – заспокоїш, поговориш, заодно й познайомишся.

Людмила Левченко