Навіщо відвідувати церкву, якщо Бог нас чує скрізь? Ви маєте знати відповідь

Я вважаю себе віруючою людиною, але в храм не ходжу. Навіщо кудись ходити, якщо Бог і так чує нас? Невже не можна молитися вдома?

Відповідає священик Олексій Малюков:

«Навіщо взагалі храм? Я в душі у себе вірю. Священикам не вірю взагалі». Так, буквально на днях, мені сказав один таксист. При розмові з’ясувалося, що він не молиться ні в храмі, ні вдома. Джерело.

Дійсно, подібні речі найчастіше вимовляють люди, які просто не знайомі з молитвою. Вони не розуміють не тільки те, навіщо храм, а й те, для чого взагалі говорити з Богом. Насправді вони хочуть мати Бога не в душі, а в кишені. Це зручно! Можна дістати, коли потрібно, а коли не потрібно можна заховати. Такий, знаєте, «кишеньковий» Бог, Який потрібен тільки тоді, коли виникла потреба.

Але ж розмова зовсім про інше. Церква – це не тільки будинок з хрестом. Це люди, що складають тiло Христове (див. 12, 27), в якому Сам він – Глава. Це живий організм, який набуває своєї повноти, коли ми збираємося разом. Окремо ми – члени цього Тiла.

Пам’ятаєте відому аналогію з прутиками? Коли прутики пов’язані разом, вони міцні, але окремо вони тонкі і тендітні, їх легко переламати. Так і людини, яка не має міцного духовного зв’язку з іншими членами Тiла Христового, можна легко переламати, знищити, згубити.

Наведу ще таке порівняння. Цегла сама по собі має певні властивості, але цеглини в кладці збільшують свої властивості в кілька разів. Уявімо собі стіну, укріплення, колодязь – будь-яку цегляну конструкцію. У з’єднанні цегли здійснюється деяка синергія, тобто зусилля багатьох збільшує загальний результат. Так і наша спільна молитва збільшує дієвість молитви кожного.

Пам’ятаю, колись я допомагав чоловікам нашого району переносити важкі футбольні ворота. Близько сорока людей підняли ворота і понесли. Дивно, що тяжкість абсолютно не відчувалася! Хотілося запитати: «А хто несе?» Цей приклад показує, що спільні зусилля вирівнюють результат, тобто відбувається компенсація слабкості одних за рахунок сили інших. Якщо говорити про молитву, то на службі в храмі ми вимовляємо різні прохання, і кожна людина отримує якусь відповідь на свою молитву, переживає Божу присутність. Все це буває саме за рахунок соборної молитви.

Звичайно, молитися потрібно і вдома. Але людині, яка живе в суєтному світі, де нічого не говорить про Бога, важко налаштуватися на молитву самому по собі. Такі люди рятуються тим, що біжать в храм і моляться там разом, включаючи свій голос в соборну молитву Церкви.

Домашня молитва допомагає спільній церковній молитві, але ніяк її не замінює. Так, Бог чує нас скрізь. Але храм – особливе місце. Сам Ісус Христос називав Дім Божий «домом молитви» (Мф. 21,13). Християни, збираючись разом, моляться Богу, служать літургію, що перекладається як «спільна справа». У храмі вони причащаються Тiла і Кpoві Христових, стаючи єдиним живим організмом, пов’язаним із Богом і один з одним.

Також можна привести в приклад молитву «Отче наш». Слово «наш» має на увазі багатьох людей. Тут натяк не на індивідуальну і відокремлену молитву, а на общинну.

Якщо навіть людина молиться одна, не маючи можливості з якоїсь причини відвідати богослужіння, вона повинна розуміти свою причетність до загального, до Єдиної Соборної і Апостольської Церкви. І участь у соборній молитві Церкви є найкращим доказом нашої церковності.

Автор – Руслан Васильєв