Їду я сьогодні додому в трамваї. На руках дитина, з нами коляска, рюкзак, набитий підгузками і вологими серветками, й інші аксесуари молодої мами. Наближався час денного сну, син почав вередувати, і, намагаючись його заспокоїти, я взяла його на руки, на автоматі відклавши в бік, на сусіднє сидіння, свій телефон, в якому до цього листувалася з чоловіком, який у відрядженні.
Прийшовши додому і не виявивши телефону, природно, засмутилася – у мене в ньому півжиття (і робочі справи, і особисті, і дитячі фото за останні місяці), і далеко не все синхронізовано з хмарними сховищами.
У спробах відшукати телефон обдзвонила купу організацій – держтранс, трамвайне депо, але безрезультатно. Випадково знайшовши телефон диспетчерської трамвайного депо, дзвоню туди: мені відповідають, що швидше за все телефон вкрали, і ймовірність його відшукати – від сили відсотків 10.
Але якщо все-таки він потрапив в руки до водія, до вечора це буде точно відомо, він здасть його в диспетчерську. А звідти він потрапить на склад забутих речей на околиці міста. Але точно це буде відомо лише в понеділок, тоді і телефонуйте – у вихідні нічого не працює.
До понеділка ще ціла вічність, я вирішую не сумувати, а повернутися на зупинку і самій пошукати в кожному трамваї по черзі, благо що їх всього 8 штук на лінії, як сказали в диспетчерській. І до того ж дзвінок проходить, гудки довгі йдуть, так що його поки що явно ніхто не взяв за ці 2,5 години (інакше – чому не взяти трубку?).
Іду до зупинки, хочеться помолитися, але в голові майнула: «Стій, ти що, правда зібралася Бога просити про телефон? Тут люди сенс життя шукають, прокляті питання людства вирішують, все серйозно, а ти чого? Де телефон, а де висока богослов’я отців-каппадокійців».
Потім я згадую простих віруючих бабусь, які з легким серцем просять у Бога півня для супу і щоб дощ полив сходи, і зовсім цим не соромляться. Тому що, мабуть, трохи більше пожили і вже зрозуміли, що у Нього все просто влаштовано: кому треба – той дасть півня для супу, а кому треба – сенс життя. Подолавши внутрішній релігійний «снобізм», наспівую про себе тропар Миколі Чудотворцю.
І тут відбувається диво. Приходить через три хвилини мій 31 трамвай, заходжу, бачу, що на тому місці, де я залишила телефон, сидить красива молода дівчина і привабливий чоловік-іноземець. Півхвилини повагавшись, підходжу до них, пояснюю ситуацію, прошу встати і пошукати зі мною телефон. І уявіть собі – він там лежить! У першому ж трамваї. На тому ж місці. 2,5 години пролежав, ніким не помічений.
З грудкою в горлі пояснюю іноземцю та його подрузі, що ось так і так – забула і знайшла. І що вся справа в Миколи Чудотворця. Так і бачу цю картину з боку: пристойно одягнена молода дівчина зайшла в трамвай, підняла на вуха громадськість і наостанок приголомшила «релігійними забобонами».
Іноземець, витріщивши очі, посміхнувся у відповідь і каже: «Як у вас тут цікаво!».
Деяким жителям України не обійтися без парасольок на Великдень За останні дні з гарною та…
Коли в Україні буде останній дзвінок цього року В Україні триває повномасштабна війна у зв'язку…
Згідно з новим законом про мобілізацію, прийнятим в Україні, чоловіки віком від 18 до 60…
Пізно ввечері надійшли повідомлення про неспокій у Виноградові, що розташований у Закарпатській області, біля місцевого…
Подробиці До чого готуватися українським пенсіонерам Кабмін не зможе використати фінансову підтримку від США на…
Чим це викликано Національний банк України (НБУ) другий день поспіль знижує офіційний курс долара щодо…