Дмитро Ярош: Про українську контррозвідку

Про українську контррозвідку.

Останнім часом із подивом спостерігаю ненормальну активність служителів пера і блокнота навколо діяльності найбільш компетентного і закритого підрозділу СБУ – контррозвідки.

Простори інтернету раптом заполонила безліч псевдоекспертів і фахівців, які “глибоко і докладно” розбираються у деталях роботи СБУ та як по команді почали піддавати критиці організацію контррозвідувальної діяльності. І той потік бруду, який на контррозвідку виливають зараз, не дозволяє мені залишитися осторонь і спокійно спостерігати, як намагаються спаплюжити найрезультативнішу складову органів безпеки нашої країни. Воюючої країни.

Уперше з цими хлопцями я познайомився не в затишному кафе на Андріївському узвозі під покровом лип за чашкою ароматної кави, а на передовій російсько-української війни у 2014 році.

І були вони одягнені не в імпозантні костюми і шовкові сорочки, а в бронежилети, камуфляж та шоломи. Із ними бійці-добровольці ділили не тільки харчі та набої, а й біль утрат і радість перемог.

Із тих пір контррозвідники пройшли величезний шлях: від уламків контррозвідувальних відділів, що дісталися від антиукраїнського владного режиму Януковича, який зумів практично повністю знищити і дискредитувати основу органів безпеки країни, до одного з найрезультативніших підрозділів світових спецслужб.

Якщо б я міг тут написати хоча б 5% того, що вони дійсно зробили за цей час, ви були б не здивовані – ні, ви були б шоковані від їхньої результативності.

Переповнює гордість від того, як ці прості і непоказні на перший погляд хлопці, при мізерному фінансуванні і поки відверто слабкому матеріально-технічному забезпеченні, реалізують операції, гідні імен відомих МІ6 та “Моссаду”.

Коли найбільш відомі терористи несподівано гинуть, військова техніка злітає у повітря, учасники незаконних збройних формувань із так званих армійських корпусів ворога переходять на наш бік – усе це відбувається не випадково, цьому передує багатомісячна копітка праця контррозвідників.

Багато писати не можу зі зрозумілих причин. Але повірте, уже дістало, коли стільки писак починають строчити свої безглузді пасквілі, поливаючи брудом шляхетну і вкрай небезпечну працю моїх братів по зброї.

Питання полягає ще й у тому, що про результативність діяльності КР говорять не гучні гасла, яскраві інтерв’ю та емоційні виступи з трибун, а тихе, спокійне і розмірене життя нашої багатостраждальної країни. Якщо не звучать вибухи в наших містах і не гинуть люди – це заслуга і хлопців із контррозвідки. Але ми рідко згадуємо про це.

Без перебільшення можу сказати, що хлопці з контррозвідки – це гордість сучасної служби. Вони роблять те, чим дійсно повинна займатися спецслужба – забезпеченням нашої безпеки.

Можна скільки завгодно й обґрунтовано критикувати боротьбу з контрабандою, хабарами й економічними злочинами, але не чіпайте тих, хто забезпечує спокій нашої країни.

І повірте, поки ви читаєте ці рядки, хлопці з КР вистежують шпигунів, полюють на ватажків терористів, знімають закладки та вибухові пристрої, виявляють зрадників і посібників ворога. Тому закликаю – просто залиште їх у спокої. Нехай вони спокійно роблять свою справу.

Слава українським контррозвідникам!

Слава Україні!

джерело: https://gordonua.com