УКРАЇНА LIVE

25 за 25. Такою мала бути назва цього проекту про досягнення України за 25 років незалежності. Але обрані нами експерти перетворили це опитування у більш ніж простий перелік досягнень.

Зрештою, 25 років суверенності та росту країни не так просто вписати в певний топ-25, відділити соціальне від культурного і наукового, хоча ми просили експертів виділити свою “трійку досягнень” саме у певній сфері.

Відтак перед вами – думки й аналіз філософів, науковців, соціальних і культурних інноваторів і візіонерів про минуле і потенціал для майбутнього. 

А ми продовжуємо осмислювати шлях країни у проекті “Незалежність’25“. 

І як подарунок усім нам до Дня незалежності пропонуємо почути (прочитати) справедливу похвалу і побажання у відповідь на запитання “Чим Україна може пишатися у науковій/соціальній/культурній сфері?”

Майже як на святкуванні дня народження у колі справжніх друзів, які вміють казати правду. Зі святом нас усіх!

Ольга Балашова
мистецтвознавець

Наші найголовніші досягнення в культурі за останні 25 років не пов’язані з конкретними іменами чи подіями.

Культура – як повітря, яким ми дихаємо: від нього залежить якість нашого життя, але якщо з ним все добре, ми про нього навіть не замислюємось.

Так і з культурою: очевидно, що якість нашого культурного життя значно змінилася протягом цих років. Але завдяки чому ці зміни відбулися, питання значно цікавіше.

Тож три запропонованих мною досягнення стосуватимуться саме тих факторів, котрі, як мені здається, уможливлюють наш культурний поступ.

1. Представництво культури в медіа

Тебе не існує, якщо тебе не існує в інформаційному просторі. За 25 років незалежності культура ніколи не була в пріоритеті у медіа. Радянський залишковий принцип в’ївся у свідомість не лише усіх міністрів, що розподіляють ресурси, але ним довгий час керувалися й усі редактори великих та впливових ЗМІ.

Нині ця ситуація поступово змінюється, формуючи в суспільстві запит на якісну культурну аналітику та журналістику, а отже й розуміння власної культури.

2. Архівація минулого

З’явилося нове покоління дослідників української культури, яких цікавить достовірне, а не міфологізоване минуле.

Ці дослідники усвідомлюють важливість архівації, збереження, ретельного опису та аналізу усіх подробиць художнього процесу, необхідних для відтворення адекватної історії українського мистецтва, написання якої ще попереду.

Відкритий архів українського медіамистецтва, архівний проект ПінчукАртЦентру, робота Центру Довженко з власним кіноархівом – це надзвичайно вчасна, кропітка та важлива для майбутнього робота.

3. Національний художній музей

За роки незалежності Національний художній музей став чи не єдиним державним закладом культури, який зміг, попри усі фінансові та юридичні обмеження, стати взірцем для інших інституцій в багатьох питаннях розвитку: починаючи від інноваційних виставкових проектів і закінчуючи вмінням консолідувати навколо себе спільноту.

На сьогоднішній день це єдина державна культурна інституція, без якої неможливо уявити як сучасний художній процес, так і музейне життя країни.

Євген Глібовицький
учасник “Нестерівської групи”, консалтингова компанія “Pro.Mova”

Найбільші досягнення у соціальній сфері:

1) Формування громадянського суспільства.

З появою громадянського суспільства стало зрозуміло, що Україна має чітку перспективу і з цього моменту не все буде просто, залишається багато викликів, але вони – здоланні.

Важливо розуміти, що громадянське суспільство не є цінністю саме по собі. Це інструмент побудови інститутів. Такий собі setup.exe

2) Пробудження підприємництва. Підприємливі люди – це ті, хто за влучним виразом Оксани Форостини, “на питання: вам більше всіх треба? твердо відповідають – так!”

Пострадянська система дикого капіталізму спонукала цих людей йти скоріше в систему корупції, ніж в бізнес.

Але у значної частині свобода перемогла прагнення “печеньок”, і вони стали першими самодостатними українцями. Вони самі приймають рішення, самі несуть відповідальність.

В українському контексті це – осиновий кілок в серце тоталітаризму.

3) Модернізація українськості. Доки українськість трималась в основному на традиції – вона була приречена стати жертвою суспільних перетворень.

Але культура виявилася живою як ртуть – швидко знайшла нові форми, швидко прийняла нові умови існування.

Сучасна українська культура – це свіжість і спраглість одночасно. В ній немає втоми від сталості, нема одноманітного укладу. Вона вміє формувати нові сенси й говорити різними мовами.

Це наша заявка на спроможність у ХХІ столітті.

Борис Гринев
ученый-физик, директор Фонда фундаментальных исследований, член НАНУ, профессор, полномочный представитель правительства Украины в Объединенном институте ядерных исследований

В культурной и научной сфере появляется идентификация Украины как самостоятельного государства. Ученые интегрируются в мировую науку, этому способствует изменение законодательной базы. Страна старается говорить на трёх языках.

Но мы еще в начале пути.

Техника. Украина – одно из десяти мировых космических государств. За годы независимости обеспечило 148 пусков ракет-носителей, шесть типов которых целиком разработаны и сделаны в нашей стране.

Фундаментальная наука. Прикладные исследования. Украинскими материаловедами создан новый сцинтиллятор – вольфромат свинца, который стал основным материалом для калориметра на Большом Адронном Коллайдере (ЦЕРН, Швейцария), где был в 2012 году открыт бозон Хиггса (Нобелевский результат).

Еще – фундаментальный физический результат по созданию нового трехмерного материала на основе углерода. Это новая модификация углеродного волокна в виде “углеродных сот”.

В военной технике можно добавить танк “Оплот”. Это полностью украинская разработка, создаваемая с 1994 года. На сегодня – самый лучший танк из выпускаемых в мире.

Главное его преимущество – боевая мощь при высокой маневренности. Достигается это сочетанием следующих факторов: уникальная многослойная динамическая броня, это самое главное при лобовом столкновении; режим рабочих температур от минус 40 до плюс 55; скорость при массе 48 тонн до 65км/час.

Самый высокий в мире коэффициент технологической сложности среди новых танков в мире – 80%!

Лілія Гриневич,
міністр освіти і науки України

Враховуючи те, як, на жаль, недооцінена державою і хронічно недофінансована українська наука, її трьома найбільшими досягненнями, всупереч усьому, за 25 років Незалежності можна назвати:

1. Сам факт того, що наука в Україні залишилася, бо за такої фінансової підтримки вона давно мала б зникнути;

2.  Збереження потенціалу до провадження фундаментальних досліджень на високому світовому рівні;

3. Унікальний феномен надшвидкого переформатування наукових потужностей для потреб оборони та розширенняобороноздатності країни.

Важливо зауважити, що десятки видатних наукових проривів та досягнень належать українцям, які зараз живуть та працюють за кордоном. На жаль, їх робота тепер входить в актив інших країн, але ми також маємо ними пишатися.

Сьогодні в Україні здійснюється дуже багато розробок і дуже важко обрати лише три.

Наприклад, у медичній науці успішно розробляють ліки від раку, наноконтейнери для точкової доставки ліків, а також провадять блискучі дослідження та застосовують їх на практиці з хірургії та трансплантології (науково-дослідні інститути імені М.М. Амосова та О.О. Шалімова).

Так само у сфері ІТ технологій, фізики, математики, хімії, біології – дуже багато досліджень, які хочеться назвати. Якщо ж дуже лаконічно, то можна згадати.

1. Електрозварювання м’яких тканин. 

Запропоновано Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України ще в 90-х роках ХХ століття.

Ідея розробки належить академіку Борису Патону, під керівництвом якого колектив фахівців інженерного і медичного профілю провів ряд експериментів та отримав відповідні свідоцтва та визнання.

2. Участь українських науковців у відкритті бозона Хіггса та створенні детекторів для великого адронного колайдера (CERN). 

У роботах над ним брали участь українські науковці з Харківського фізико-технічного інституту та НТК “Інститут монокристалів”. У Науково-дослідному технологічному інституті приладобудування (Харків) під керівництвом професора В’ячеслава Борщова було налагоджене відповідне виробництво для CERN, (Європейської організації з ядерних досліджень).

3. Теоретичні відкриття з фізики графену. 

Співробітники Інституту теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова НАН України Валерій Гусинін і Сергій Шарапов у 2005 році передбачили незвичайний цілочисельний квантовий ефект Холла в графені, а також теоретично передбачили ще цілий ряд властивостей цього матеріалу, за винайдення якого інші науковці (Андрій Гейм та Костянтин Новосьолов) отримали Нобелівську премію з фізики у 2010 році.

4. Технологія розпізнавання осіб та об’єктів мобільними пристроями. 

Проект “Viewdle” киянина Єгора Анчішкіна із розробки унікальних алгоритмів виявлення та розпізнання обличь та об’єктів був розпочатий у 2006 році.

Вже у 2012 році компанію та розробки проекту купила корпорація Google, що одразу було названо угодою року у світі ІТ.

Сьогодні алгоритми та рішення, запропоновані компанією “Viewdle”, широко використовують у пошукових технологіях.

Наприклад, у 2011 році “Google” запустила на основі цієї технології сервіс з пошуку за зображеннями, коли для запиту використовуються файли, завантажені у пошуковий рядок.

Володимир Єрмоленко
філософ

1. Розвиток усупереч.

Головне досягнення української культури за ці 25 років – це розвиток усупереч. Всупереч старим радянським інституціям, “спілкам”, “домам культури”, колонізованості культурного простору, радянським традиціям зрощення культури і влади.

За ці роки українська культура розвивалася скоріше як альтернатива пострадянській інерції, такий собі “андеґраунд”. Ніби якась альтернативна країна.

Можливо, це така українська риса: вижити там, де всі інші померли б.

2. Книжкова культура.

За ці 25 років сильно змінилася книжкова культура. З’являються нові видавництва, нові автори, нові підходи до видання книжок. Сьогодні в Україні дуже сильна художня література. У нас є кілька десятків авторів, які творять щось дуже цікаве, оригінальне, навіть геніальне. І це добре.

У нас також поступово розвиваються humanities – гуманітарні науки, а радше гуманітарне мистецтво, мистецтво есеїстики та публіцистики. Це теж добре.

Нарешті, у нас є потужні книжкові події – Форум видавців у Львові, Книжковий арсенал у Києві, і декілька вже новіших.

Головне – не зупинятися, рухатися далі. Читання – це завжди вихід в трохи інший світ, у якому значно більше простору для самовдосконалення. І для уяви.

3. Інтелектуальні простори

За останній час з’явилося більше просторів вільної думки. Є університети нового типу – Києво-Могилянська академія чи Український католицький університет, – які вже працюють по-іншому, ніж пострадянські університети. Народжується безліч креативних просторів – фактично, це своєрідні альтернативні університети, де ти можеш отримати більш незалежне та розкуте знання.

Поява цих просторів свідчить, що є великий попит у знаннях – можливо, навіть більший, ніж пропозиція цих знань.

Ольга Жук
начальниця відділу культурної дипломатії МЗС, колишня кураторка “Книжкового Арсеналу”

Найважливішими трьома досягненнями у культурній сфері я б назвала:

1) Відродження Києво-Могилянської академії.

Перші роки її становлення були визначними для формування культурології в Україні, саме як наукової дисципліни, наближеної до світових освітніх практик.

Дуже багато студентів, з якими я вчилася у той час, відчутно вплинули на культурний процес. Не обов’язково як науковці, але й як культурні менеджери, арт-куратори, журналісти і медіа-експерти.

2) Перетворення Національного Центру Олександра Довженка на перспективний дослідницький кіноцентр, відродження архіву, поява видавничої програми.

Рідкісний приклад реформування старого державного підприємства доводить, що це – можливо й обнадіює. Це хороший приклад тонкої, компетентної роботи з історією; цю практику потрібно переймати інститутам, які просувають ідеї “декомунізації”.

Крім того, такі проекти Центру, як “Коло Дзиги”, покази німого кіно у сучасному музичному супроводі зробили забуте кіно популярним серед молоді. Тому вірю у нову ініціативу Центру – майбутній Музей кіно.

3) Книжковий Арсенал.

Це нескромно, оскільки я була 5 років куратором цього проекту. Але для мене цінність цього книжкового фестивалю у тому, що він дав поштовх дуже багатьом видавничим, а також міждисциплінарним проектам.

Він притягує людей, які роблять дуже інноваційні речі, і сподіваюся, що так буде й надалі.

Наприклад, я пишаюся тою співпрацею, яка у нас була з агенцією “Ухо”, яка робить авангардні концерти надзвичайно високого рівня й збудила інтерес до української нової музики не лише в Україні.

Аксинья Курина
общественный деятель, киновед

Самое главное достижение в социальной сфере – вступление Украины в Совет Европы и, как следствие, принятие Европейской Конвенции о правах человека.

Одним из результатов этого решения стала отмена смертной казни. До настоящей имплементации нам по-прежнему далеко, за соблюдение прав и свобод нужно бороться каждый день – однако это то немногое из по-настоящему важного, что было сделано за 25 лет.

Еще одно достижение – возрождение Киево-Могилянской Академии. Конечно, это не идеальное учебное заведение, и многое из того, что там происходило и происходит, заслуживает самой жесткой критики.

Однако создание большого университета на новых принципах привело к появлению поколения людей, способных мыслить глобальными процессами.

Еще одно достижение – принятие законопроекта о “Доступе к публичной информации”, который пусть медленно, но последовательно меняет культуру отношений между гражданами и органами власти.

Это и один из антикоррупционных механизмов, и, что еще важнее, закон работает на превращение населения в граждан – то есть, способствует становлению субъектности.

Для сравнения добавлю, что первый закон о праве на информацию был принят в Швеции еще 250 лет назад.

Михайло Мінаков
філософ, доцент катедри філософії та релігієзнавства Києво-Могилянської академії, президент Фонду якісної політики, голова Кантівського товариства в Україні

У соціальній сфері я б виділив нехай не постійну, але повторювану спробу модернізуватися.

Українське суспільство небезнадійне саме тому, що в критичні моменти готове – попри сильні тенденції до зворотного розвитку – солідаризуватися навколо цінностей свободи самовираження. Завдяки цьому, Україна – не “слабка ланка” у пострадянських автократіях, а простір надії на регіональне оновлення.

У культурній сфері ми спромоглися зберегти й навіть збільшити автономні різноманітні простори культурної креативності. В усіх сусідніх культурах йде звуження просторів мистецької свободи.

В Україні ці простори почасти зберіглися, почасти поступово з’явилися нові. Хоч цей здобуток дуже вразливий: тенденції ідеологічної монополії зростають, і культурний простір у найближчий час стане об’єктом контролю нових владних структур.

У науковій сфері я б виділив появу й існування Національного університету “Києво-Могилянська академія” та Українського католицького університету.

На фоні загального якісного занепаду й кількісного збільшення вишів, поява двох інституцій, близьких до ідеальної університетської моделі, є вкрай важливим досягненням України.

Ми є на мапі світової науки завдяки цим двом інституціям та ряду науковців, які є громадянами світової республіки науки.

Олеся Островська-Люта
директорка Мистецького Арсеналу, колишня заступниця Міністра культури України

Якщо спробувати виділити культурні явища, які сформувалися саме в Україні, а не в СРСР, спираються на інтелектуальний клімат та інституційний ландшафт уже після проголошення незалежності, то центральними мені видаються:

1) Сергій Жадан і україномовна література міського, навіть індустріального Сходу.

Роман “Ворошиловград”, який уособлює світовідчуття закинутих 1990-х, але промовляє і до 20-літніх, і до 30-літніх, до їх досвіду запилюжених канікул гарячих маленьких містечок, пошуку нового модусу існування в світі, що не так формується, як розпадається, поезії поглинання вчорашнього трибу життя водами історії.

Прийняття Жадана майже як рок-зірки, повні зали відданих читачів, серед яких студенти і їх професори – свідчить про те, що це літературне явище потрапляє в самий нерв свого часу, відбиває його, описую і формує.

2) Художнє явище, яке я б назвала Холодною хвилею, на відміну від бурхливої Нової української хвилі, сформованої ще за СРСР.

До цієї Холодної хвилі я б зарахувала коло групи РЕП, Миколу Рідного, Алевтину Кахідзе, Мельничука/Бурлаку, Євгенію Білорусець – художників, чия робота спирається не на вибух вітальної енергії, не на гостре відчуття, а радше на інтелект, на художнє дослідження й осмислення.

Уперше за довгий час мистецтво в Україні настільки інтелектуальне і значно ближче до академічного середовища, ніж, наприклад, до веселої рекламної тусовки, як це було в 1990-х.

3) Поява і розвиток Києво-Могилянської Академії.

Явище, поза сумнівами, формотворче для українського інтелектуального клімату і навіть більше – модель ліберальної освіти в Україні.

Мені видається, що й поява УКУ значно пізніше зумовлена успіхом могилянського проекту.

Нині Могилянка саме переходить на той етап, коли можна починати оцінювати її так званий impact, вплив на суспільне життя в цілому, оскільки її випускники досягають віку, коли тягар відповідальності за країну починає лягати на їх плечі.

Ще за 5 років ми, мабуть, зможемо сказати, як цей проект вплинув не лише на інтелектуальне життя, але й вужче – на політичні практики в Україні.

Валерій Пекар
співзасновник Громадянської Платформи “Нова Країна”, член Національної ради реформ, викладач, підприємець

Найбільшим досягненням у соціальній сфері я вважаю створення вітчизняної індустрії ІТ.

Ви скажете, це сфера економіки – а я відповім, що неможливо применшити вплив індустрії ІТ на український соціум, самосвідомість українців, імідж країни у світі, поширення сучасних цінностей.

Другим досягненням я вважаю створення україномовного книжкового ринку у фактично русифікованій країні. Як про факт життя, про це можна говорити лише останніми роками. Слава тим людям, які доклали до того своїх зусиль, – авторам, видавцям та іншим.

До цього ж я б іще додав дубляж фільмів українською мовою.

Ірина Соловей
соціальний інноватор, співзасновниця ГО “Гараж Генг”

Писати коротко про досягнення України в соціальному полі досить непросто.

Соціум – це безперервний діалог та взаємодія мереж, які утворюють суспільні групи. Натомість держава – це алгоритми взаємозалежності інститутів, окремі з яких є найбільшими в країні власниками соціального капіталу.

Водночас ми надто часто говоримо про нашу країну як про живу істоту, яка прагне цілісності та ідентифікує свою вітальність із землею.

Якщо розглядати суспільство як істоту з власним хребтом, м’язами та інтелектом, то розпізнати її три головні досягнення відносно легко:

– суб’єктивізація громад в містах,

– спроможність поглинути й трансформувати напругу, пов’язану з вимушеними мобілізацією та мобільністю громадян,

– життєствердний дискурс про майбутнє.

Українці пишаються своєю армією, а вимушених переселенців зрештою сприйняли в містах їхнього прибуття як “свіжу кров” для пожвавлення культурного середовища та інноваційного підприємництва. Ми можемо впевнено зарахувати це до нашого спільного успіху.

Власне, це досягнення є досить новим проявом української соціальної системи. На мою думку, воно до певної міри уможливлено двома іншими: посиленням спроможності громадянського суспільства і зростаючими очікуваннями щодо якості життя.

Процес визнання усіх цих здобутків все ще в активній фазі. Тому важливо продовжувати рефлексувати щодо їх стійкості та масштабованості на той випадок, якщо хвиля викликів вдарить з новою силою.

То ж ким ми є як спільність сьогодні?

Ми все ще активно тчемо нашу соціальну тканину, і не всі її патерни можна спостерігати завершеними.

Діалог в суспільстві, з одного боку, помітно розширюють художники, спроможні в умовах мінливості й трансформацій артикулювати маргіналізовані позиції про пам’ять, насильство, стереотипи, терор, сором, протест, еротизм.

А з іншого, підприємці, через свої проекти в просторі міст, теж залучені до ініціації змін поза консенсусом.

Внутрішній розворот роботи адміністративних структур на локальному та національному рівнях активно моделюється – але потрібні додаткові ітерації, перш ніж ці інститути зможуть функціонально підтримувати інтеграційні процеси в громадах.

Застосувавши розуміння соціуму як великої живої системи, можемо виявити ще одне важливе надбання: різносторонні зусилля українців направлені на створення адекватної “інфраструктури” для системно організованих знань і настільки ж системно організованих комунікацій.

Усіляка, навіть тимчасова, консолідація для побудови подібної інтелектуальної “інфраструктури” на даний момент є здоровим імпульсом, який налагоджує взаємовідносини в межах суспільства і формує сприйняття зрілості інститутів країни на міжнародній сцені.

Для розробки такої пружності суспільства, ми потребуємо культуру взаєморозуміння і взаємопосилення. Це цілком може стати нашим наступним досягненням.

Наталія Шульга

науковець, депутат Київської міськради, фракція “Об’єднання “Самопоміч”

Найбільшими досягненням у науковій сфері можна вважати:

1. Прийняття двох базових законів “Про вищу освіту” та “Про наукову та науково-технічну діяльність”, які міняють спосіб прийняття рішень, управління в цих найважливіших сферах життя суспільства та виводять галузь в пріоритетну, вимагають відмови від фінансування по залишковому принципу, що по факту збільшить конкурентоспроможність України.

2. Створення реальних громадських організацій студентів, молодих та зрілих вчених з активною професійною позицією.

3. Успіхи молодих і зрілих дослідників та інженерів на світовому рівні, особливо в галузі ІКТ, що відзначено світовими нагородами та преміями.