Смерть українця в Польщі:загрози і реалії заробітчанства.

Польській працедавиці не загрожувала кримінальна відповідальність за нелегальне працевлаштування українця, максимум — кілька тисяч євро штрафу. Це є ціною життя людини. Про це Українському радіо розповіла журналістка, яка займається питаннями міграції та живе у Варшаві Олена Бабакова.

У Польщі помер 36-річний заробітчанин з України Василь Чорней, який працював на виробництві трун поблизу міста Новий Томишль. У спеку молодику стало погано й він знепритомнів. Працедавиця заборонила викликати швидку допомогу та наказала одному з працівників вивезла його до лісу. Через п’ять днів його тіло знайшли лісники.

“Увага, яка приділена цьому випадку місцевими та загальними ЗМІ, зокрема й “Газетою Виборчою”, демонструє ставлення польської влади і суспільства. Історія не замовчується, хоча Польща орієнтована на залучення українських заробітічан, а такі випадки підмочують репутацію. Як на мене, це дуже адекватна реакція суспісльства, принаймні у медіа. Адже насправді такі події відбуваються у всіх країнах і показують не просто ставлення до іноземця, а до людини”, — коментує президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.

З його словами згодна й журналістка Олена Бабакова, яка займається питаннями міграції та живе у Варшаві: “У цьому випадку оцінки однозначні як з боку польського суспільства, так і з боку соціальних мереж. Має місце абсолютне засудження поведінки польської працедавиці, яка людину, яка погано почувалась, вивезла до лісу. Зараз голосно чути слова підтримки українців. Є навіть думка, що жінка має не лише відповісти за свою поведінку, але й матеріально допомагати сім’ї Василя в Україні”.

Журналістка розповідає, що вже оприлюднена інформація з прокуратури, відповідно до якої швидше за все Василь навіть помер ще по дорозі, а не в самому лісі. Отже винна у його смерті не лише працедавиця, але і його український колега, якому вона доручила його вивезти: “Дуже часто людська небайдужість може комусь врятувати життя”.

“Найгірше, що це — не перший випадок. Всі чули про справу української заробітчанки, яка зазнала інсульту під час роботи, а працедавець вивіз її взимку на зупинку громадського транспорту. Лише після цього він подзвонив до поліції і сказав, що знайшов незнайому жінку і просить правоохоронців поглянули, чи з нею все гаразд. Ще більше нелегально працевлаштованих українців калічаться на роботі”, — розповідає далі Олена.

“Польща за останні роки сильно трансформувлаась, проте в рамках цих змін відбулося й встановлення специфічного ставлення до праці — повна орієнтація на зиск. Якщо можна влаштувати працівника нелегально, його так й влаштують. Якщо ж виходу нема і треба влаштовувати легально, поляк обере форму, яка не включає в себе медичну страховку чи соціальне забезпечення. Що загрожувало працедавиці загиблого Василя? Штраф в кілька тисяч євро, можливо, проте аж ніяк не ув’язнення. Це ціна людського життя”, — каже журналістка.

Інша річ, як зауважує Олена Бабакова далі, що багато українців орієнтовані працювати по 10-12 годин з максимальною ставкою заробітків, без податків.

Василь Воскобойник у свою чергу зауважує, що Польща створює умови для легальної праці та соціалізації заробітчан у суспільство, але людині, яка приїхала швидко заробити, ніхто не допоможе: “Дані показують, що Україна дожене Польщу в економічному розвитку лише за 50 років. Тому трудова міграція продовжуватиметься і Україні треба про це думати”.

“В Україні є закон про зайнятість населення, відповідно до якого український працедавець, який бере іноземця на роботу, повинен платити йому плату в розмірі десяти мінімальних заробітних плат. Тобто й двірнику треба буде платити мінімум 42 тисячі гривень. Цим держава провокує нелегальне працевлаштування та дискримінаційну політику. А вартувало б подумати, як залучати назад наших заробітчан, адже, як показують соіологічні дані, до 2030 року працездатне населення нашої країни скоротиться на 3 мільйони”, — підсумував Василь Воскобойник.