Юля готувала святковий недільний сніданок. Діти вже прокинулися, чоловік теж, зараз з церкви прийде мама і вони всі разом сядуть снідати.
Незважаючи на те, що у Юлі була чудова сім’я, чоловік Іван і синочок Максим, мама для Юлі залишалася найдорожчою людиною в світі.
Може тому, що залишилися вони рано удвох наодинці. Валентина Ігорівна виховувала Юлечку сама – чоловік кuнув її з малям відразу після наpодження. Жодного разу після того не з’явився, щоб хоч дочку побачити, не кажучи вже про якусь грошову допомогу.
Валентина Ігорівна працювала в школі педагогом, викладала в молодших класах. А ввечері не цуралася і іншої роботи, завжди ходила на якісь підзаробітки, щоб лише донечці нічого не бракувало.
А коли Юля трохи підросла і вступила до університету, Валентина Ігорівна, не роздумуючи, подалася до Італії, щоб допомогти дочці.
За 5 років заробила на квартиру, Юля берегла кожну мамину копійку, бо знала, як тяжко мамі вона дається.
Приїхала Валентина Ігорівна додому лише один раз – на весілля своєї донечки, і знову повернулася, бо тепер треба було щось і для внуків підзаробити.
Коли вдруге повернулася в Україну на хрестини онука, Юля благала маму не їхати більше нікуди. Вона добре розуміла, що Валентина Ігорівна і так все життя заради неї жила. А вона ж, молода жінка, всього 55 нещодавно виповнилося.
Більше Валентина Ігорівна нікуди і не поїхала. Залишилася вдома дочці допомагати, внука няньчити.
Та все частіше стала помічати Юля сум в очах матері. Причини не розуміла, але відчувала, що щось не дає мамі спокою.
Юля не помилилася, мама знову сьогодні повернулася з церкви сумна, стривожена, видно було, що вона зосереджено думає над чимось.
Коли Юля переконалася, що не помиляється щодо мами, наважилася на серйозну розмову.
-Мамо, ти вже який місяць ходиш сама не своя, бoлить що? Чи, може, образив хто? Кажи, не мовчи, ти ж знаєш, що ти для мене найрідніша.
Валентина Ігорівна довго не могла підібрати потрібних слів, а потім, все-таки, сказала, як є:
-Донечко, не суди мене строго, я закохалася. Так сильно, як ніколи в житті. Це дядько Микола. Він пропонує мені одружитися з ним і переїхати до нього.
Тепер щонеділі, після Служби Божої, мyчить мене одним і тим же запитанням:
-А що, Валентино, ти прийняла вже рішення. Я ж все життя на тебе чекав. Давай поживемо хоч на старість.
Валентина Ігорівна рoзплакалася:
-І я його дуже сильно люблю, але ж як я тебе залишу.
Юля обійняла мамусю з такою щирістю і любов’ю:
-Яка ж ти смішна, мамо. Ти не помітила, що я уже зовсім доросла. Ти ж все життя жила заради когось. Ти, як ніхто інший, заслуговуєш на щастя. Погоджуйся, навіть не думай.
Юля побігла до телефону:
-Доброго дня, дядьку Миколо. Запрошуємо вас сьогодні на вечерю.
Дівчина нарешті була щасливою, бо бачила, якою щасливою зробили Валентину Ігорівну її слова.
-Дивись, Максимку, – звернулася Юля до маленького синочка. –Тепер у тебе буде ще й справжній дідусь.
Батальйон «Nachtigall» Сил безпілотних систем ЗСУ висловлює щиру вдячність Службі безпеки України за проведення масштабної…
Служба безпеки спільно з ФБР, контррозвідувальними органами Республіки Польща та правоохоронними органами ЄС провела скоординовану…
Бути військовим – честь і повага! Військовослужбовці 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» на зустрічі…
Позивні народжуються по-різному — із жарту, випадку чи характеру, але з часом стають більшими за…
Окупований Бердянськ вже четвертий рік перебуває під контролем російської влади. Росгвардія зайняла місто на третій…
Тестові зразки екзоскелетів надійшли до підрозділів нашого корпусу, а їх уже випробовують в логістиці та…