Вінничанин Сергій Воловець разом із дружиною Оленою 3 роки тому поїхали працювати в Польщу. Українці розповіли, чому не вважають себе заробітчанами, пише Gazeta.ua.
“Поїхали з дівчиною до польського міста Ополе. За два місяці заробили на весілля, вартістю 60 тисяч гривен. Працювали на складі. Розкладали косметику по ящиках. Пан запропонував працювати його особистим водієм, а дівчині покоївкою”, – каже Сергій.
Після весілля влаштувався на польський Uber (таксі). Дружина працює касиром у магазині “Жабка”. Квартиру знайшли через інтернет. За місяць платимо 11 тисяч гривень з комуналкою. Умови хороші. Євроремонт.
“В Україні маю свою машину. Заробив на неї теж у Польщі десь за півроку. Довелось орендувати, бо моя на українських номерах. Працюю стільки, скільки хочу заробити. Сплачую податок 7 тисяч гривен за авто. 4,5 відсотка прибутку – компанії. За місяць можна заробити 28 тисяч гривен”, – пояснює українець.
У Польщі немає “Жигулів”. Тут забороняють їздити на похабних і старих машинах, якщо ти таксист. Автомобіль старше 2008 року випуску тут не знайдете. Ціни на таксі такі ж, як і в Україні. За 3 кілометра люди платять приблизно 50 гривень.
“Альона працює у дві зміни. Платять 650 гривень за день. У неділю – 1 тисячу гривень, бо вихідний. Приймає товар, розкладає його і пробиває на касі. За місяць має приблизно 21 тисячу гривен. Щомісяця можемо відкласти 20 тисяч гривень. За решту грошей можна жити й ні в чому собі не відмовляти”, – каже Сергій.
Не думаємо, що ми заробітчани. Вважаємо себе повноцінними жителями Варшави. Додому їздимо двічі на рік, щоб продовжити візу. На кордоні навіть сміються, буває. Кажуть, дивно, що немає ще польського громадянства. А ми поки й не хочемо. Треба платити великі податки.
“В Україні можна заробляти, якщо хотіти. Але повертатися не збираємось. Навіть не обговорюємо це питання. Вибір стояв між тим, щоб жити в страху або комфортній і спокійній країні. Тут нам нічого не загpожує”, – каже українець.
Російські спецслужби активно використовують сайти знайомств для вербування українців — як військових, так і цивільних.…
Вероніка, 21 рік, перша жінка, що підписала "Контракт 18–24" у 72-й бригаді. Але це не про…
Ця стрічка розповідає про шлях підрозділу, який став символом сучасних українських штурмових військ. Це історія…
Її захисниці — це сила, професіоналізм і відданість, якими справді можна пишатися.Щодня вони виконують свою…
У арти мало романтики, хіба можна вважати романтичними холодні ранки, вічний бруд під ногами, збиті…
Бригада, що пройшла сотні кілометрів фронту. Це шлях, написаний мужністю, потом і кров’ю. Шлях людей,…