— Мамо, ми бідні?
— Ну що ти? Ми дуже багаті! Подивися, у тебе є я і Антончик, а в мене — ви обоє. Мені більше і не треба нічого.
— А мені сьогодні здалося, що ми дуже бідні… І що ти говориш мені неправду
А сьогодні вона раптом зрозуміла, що не попросять дівчатка цю ляльку. І навіть можуть носики зморщити і сказати на неї:
«Фу!» А вона це «фу» пережити точно не зможе. Не розуміла, чому — тільки знала: це через те, що мама сама її шила. Шила тому, що вони не мали грошей купити магазинну ляльку. Тому, що тата в них не було зовсім і не було кому прийти з роботи до них з Антончиком і сказати: «Ну що, діти, їдемо в «Дитячий світ»? У мене сьогодні зарплата!»
І вони б скакали на одній ніжці, радісно повискуючи, а потім брали б тата за руки, вона — з лівого боку, а Антон з правого, і йшли б купувати нові іграшки. І там, у магазині, він би не усміхався винувато, не розповідав би їм про оплату світла, газу і скільки у них боргів, а просто купував би все, що вони попросили.
Вона часто мріяла: от якби в них було багато грошей! Які гарні сукні можна було б купити! І джинсову спідничку, і нові лакові туфлі. І лялькову коляску, як у Ані. І самокат, як у Лери. І щоб Дід Мороз більше не приносив на Новий рік шкільну форму, а потішив би справжнім подарунком. І щоб перед навчанням їй купили новий портфель, а не віддавали старий, сусіда Вітька, яким він після уроків грав у футбол. І який до того ж був синім, з намальованою машинкою на великій кишені. Хлопчачий — і все тут.
І найголовніша мрія її — гарна сукня на випускний. Така, від якої б дух захоплювало. Як у справжньої Попелюшки. Вона бачила таке плаття в магазині, але воно коштувало так дорого, що про нього годі було й мріяти. А ще вона купила б Антончику пожежну машинку, в яку можна наливати воду — і вона ллється потім із шланга, як у справжньої.
Вона скривилася, згадуючи, як прийшли вони з мамою за Антоном у дитячий садок. Її брат сидів на стільчику нещасний і заплаканий, з величезним червоним вухом. І як
схлипував потім, здригаючись, розповідав мамі, що побився з хлопцями через те, що Вовка приніс свою нову пожежну машинку, Антон хотів погратись, а він йому не дозволив. І сказав, що це йому тато купив. І що у Антошки такої іграшки не буде ніколи, тому що тата у нього немає.
А Антошка відповів, що мама йому скоро купить багато таких машин і він жодною з Вовкою не поділиться, бо Вовка — скнара. А той сказав, що нічого мама йому купувати не буде, тому що вони бідні і всі ходять у чужому одязі. А потім Антошка, звичайно, налетів на Вовку і врізав йому. А Вовка відповів. І ввечері вихователька довго говорила з мамою, щоб вчила сина не розпускати рук…
А мама слухала її і сумно дивилася на Антончика. І вже вдома, нагодувавши їх смачною смаженою картоплею і напоївши солодким чаєм, довго розмовляла, пояснюючи, чому погано битися через таку дурницю, як пожежна машинка. А Антон шморгав носом і наполягав, що пожежна машинка не дурниця…
Перервавши її думки, підійшла мама, обняла, уткнулася носом в її плече, щоб погойдати як маленьку, потім запитала:
— Поговоримо, доню?
— Про що?
— Ти запитувала про багатство і правду. Чому вважаєш, що я тебе обманюю?
— Знаєш, мамо, сьогодні у Ліки був день народження. Приїхала її мама на машині, забрала нас на дитячий майданчик. Там були гірки, басейни з м’ячиками, батути! І дівчатка розповідали, що вони часто ходять туди і все там знають. А я була перший раз і нічого не знала. І всі дітки були такі ошатні, а я — в цьому платті.
І Ліці подарували стільки всього! Й іграшкового поні Іскорку, і лялечок із «Холодного Серця», і всі так захоплювалися кожним новим подарунком, а я принесла тільки браслетик, який сама сплела, і каблучку… і вони навіть не подивилися на мій подарунок.
І там, на майданчику, був фотограф. Він нас усіх фотографував, а потім дав кожній маленьку світлину на згадку про день народження, я запропонувала Ліці обмінятися: я їй свою картку, а вона мені — свою. Тому що скоро випускний, вона піде в гімназію, а я — в нашу школу, і мені так хотілося, щоб у нас залишилися фотографії одна одної. А вона відмовилася, їй хотілося, щоб у неї залишилася її світлина, де вона в новій сукні. А я їй сказала, що в неї ж буде багато знімків і що дружба важливіша за сукню. А вона відповіла, що її фото буде у випускному альбомі і я завжди зможу там на неї подивитися. А потім ми поїхали до неї додому. У неї є своя окрема кімната. І вона така красива, як кімната справжньої принцеси. І в ній стільки іграшок! І був такий гарний торт! Ліка сказала, що його робили на замовлення. І дівчатка говорили, в яких сукнях прийдуть на випускний. А мені чомусь було так сумно, мамо. Мені здалося, що ми зовсім не багаті, а дуже навіть бідні. У нас така маленька квартира. Ми з тобою і Антончиком живемо в одній кімнаті. Й іграшок у нас немає. І ти не водиш машину. І уроки я буду робити за нашим кухонним столом. То які ми, мамо? Бідні чи багаті?
— Багаті, донечко, дуже багаті. Ми є одне в одного, ми здорові й любимо одне одного — це і є багатство. А все інше — це не так важливо. Страшно втратити близьку, рідну людину. А гроші втратити не страшно. Ви ще трохи підростете, я зможу вийти на роботу на повний день, і все в нас буде добре, повір.
Але голос мами задрижав. Вона обернулася і побачила, що обличчя неньки раптом стало сумним і тужливим, яким було, коли вислуховувала нотацію від Антонової виховательки. І їй раптом захотілося якось маму підтримати, щось таке важливе їй сказати, але не знала що і просто притулилася до неї, як притискалася зовсім маленькою, вдаривши коліно. Наче в такі моменти не існувало в світі нікого, крім неї і неньки.
І мама обняла її у відповідь, посопівши їжачком, від чого стало лоскотно і смішно, а потім раптом сказала: «Я не хотіла тобі заздалегідь говорити, але мені підвернувся гарний підробіток. Пам’ятаєш, я весь минулий тиждень сиділа за комп’ютером ночами? Якраз сьогодні мені, нарешті, заплатили, і завтра ми підемо купувати тобі нову сукню і туфлі на випускний! Ти будеш найкрасивішою принцесою! Я обіцяю!»
Наступного дня, після дитячого садка, вони прийшли в той самий магазин. Продавчині разом з мамою метушливо закрутилися навколо неї, допомагаючи одягнутися. Вона стояла перед великим дзеркалом, не вірячи, що все це відбувається з нею. Мама застібала їй блискавку, розпрямляла спідницю. Вона ходила магазином, стукаючи маленькими каблучками нових туфель, і відчувала себе найелегантнішою дівчинкою в світі. Проходячи повз Антона, підморгнула йому і запитала: «Ну як?» А він не відповів нічого, тому що йому було сумно. Він знову побився з Вовкою, і знову йому перепало від вихователів — білий світ був немилим. Яка вже тут сукня?
Вона подивилася ще раз у дзеркало, ніби намагаючись запам’ятати себе такою напрочуд гарною, а потім рішуче підійшла до мами і попросила допомогти переодягнутися. Уже вдома, коли влігся Антон, а вони перемили посуд і, увімкнувши настільну лампу, сіли шити ляльку, мама обережно запитала:
— Чому ти відмовилася купувати плаття? Ти ж так мріяла!
— Я просто подумала, мамо, що у Антошки скоро день народження. Краще купимо йому пожежну машинку. Зробимо сюрприз! Уявляєш, він прокинеться вранці, а в нього перед носом справжній подарунок. І він як закричить з радості! Так, що всі сусіди почують! Коли я думаю про це, мені хочеться сміятися, мамо. І я відчуваю себе навіть більше ніж багатою!
Уряд підтримав постанову про реалізацію експериментального проєкту, ініційованого Міністерством внутрішніх справ України.Створення Центру дозволить значно…
hacked by trenggalek6etar- JATIM4U -Jangene_Cakep - Panataran - 0x1999 - 0xIDiot - Unlucky - Mr.Optimuz_Root
У Москві в неділю під час мітингу КПРФ затримали близько 60 осіб, на акції лунали…
“Розвідка, аналітики Генерального штабу та Міністерства оборони оцінили наслідки нещодавніх далекобійних ударів Сил безпеки та…
Цієї ночі Служба безпеки України успішно атакувала військовий аеродром «Ханська» у Республіці Адигея рф. Відстань…
У кожного з нас серце б’ється заради найрідніших, і для воїнів 92 бригади це найвищий…