УКРАЇНА LIVE

Вечоріло. Вітер гойдав віттям ще голих після зимового сну дерев. Гілля старої яблуні билось об шибку Галиного вікна. Той стукіт видався їй неприємним, навіть якимось тривожним. Жінка нервово відчинила вікно й обламала кілька гіллячок, аби не шкреблися в дім. Але спокійніше на душі не стало. Жінку охопило якесь незрозуміле важке передчуття. Не могла собі пояснити, звідки воно. Аж поки у дім не ввірвався сусід і не прокричав: «Валюша з вікна випала!»

У чому була – вискочила надвір. З-під ніг дівалася земля, Галя падала, але підіймалась і бігла далі. До будинку, де донька винаймала квартиру з іншими дівчатами, лишалося метрів п’ятсот. Та, здавалося, мати «летіла» до нього цілу вічність.

За цей час перед очима промайнуло все життя. Згадався Валин батько, з яким прожила всього півроку, а потім він покинув її, вагітну, й забрався до іншої. Думала, здуріє від думки про те, що чоловік, який ще зовсім недавно освідчувався у вічному коханні, обціловував і присягався у любові вже іншій. Скільки виплакала-виридала через нього!.. Якби не мати, яка підтримала у важку хвилину, чи впоралася б із депресією, чи не згубила б у відчаї своє і ще не народжене життя донечки? Бо ж вагітною лізла у петлю… Мати вчасно прибігла. Все втішала і заспокоювала:

– Не треба так побиватися, ще в тебе все життя попереду. Ось народиш дитинку, будеш мати, для кого жити…

Ті слова додавали сил, і думки про гріх таки відігнала. Звісно, важко було самій ставити доньку на ноги. Але знову виручила мати. Тільки відлучила Валю від грудей – гайнула на заробітки за кордон. Онукою кілька років опікувалася бабуся. І в перший клас проводжала саме вона, а не мама.

…Галю душили сльози. Картала себе за те, що не знала доньчиного дитинства, що не бачила її першого самостійно зробленого кроку, не малювала малюнки, не ліпила фігурки з пластиліну. Це пізніше, коли їй зустрівся Петро, за якого вийшла заміж і якому народила ще сина, з меншим усе це робила. Але не з Валею.

Але сімейне щастя було недовге. Петро трагічно загинув. Галя почала шукати кращу роботу, часто міняла, влаштовуючись то на одне, то на інше місце, щоб прогодувати сім’ю. А Валя залишалася братику за няньку. Нерідко через це навіть школу пропускала. Василько став через раз звертатися до сестрички «мама». Галя в такі моменти дуже ревнувала. Бувало, не раз огризалася до Валі, могла навіть її вдарити за «неправильне виховання» дитини.

А потім у житті жінки з’явився Ігор. Познайомилася з ним в Інтернеті. Він засипав Галю романтичними зізнаннями та красивими словами. А тоді, закохавши у себе, зізнався, що сидить у тюрмі. Та дочекалася, поки чоловік звільниться, й привела його у свій дім. Однак Ігор виявився насправді лихим грубіяном, а не ніжним романтиком. Діставалося не раз не лише Галі, а й Валі. Донька плакалася матері, що вітчим б’є її і… чіпляється, як до жінки: мацає за груди, поплескує по сідницях. Та Галя обзивала її брехухою, й майже щовечора через це вдома спалахували нові скандали. Врешті дівчині увірвався терпець і вона пішла з дому.

– Йди-йди! Ще плакати за хатою будеш! – гукала їй услід. – Ні копійки на життя не дам, викручуйся, як хочеш.

Чому не спинила дитину? Чому пошкодувала себе, свого любаса, який, як виявилося потім, не тільки до Валі, а до її подружок чіплявся з непристойними пропозиціями? Галі, засліпленій почуттями, хотілося жіночого щастя, і їй тоді здавалося, що досить доросла дочка його просто намірилася зруйнувати. Як була неправа!.. Забула, як її саму колись шкодувала рідна ненька, як підтримала у важку мить, не дала наробити біди. А вона Валю зрадила.

Дівчина тоді навчалася на першому курсі кулінарного коледжу. Вона пішла жити до подруг на квартиру. Спочатку додому й справді не навідувалась, а потім крига у стосунках між матір’ю і донькою ніби скресла. Особливо після того, як Галя таки вигнала з хати коханця-ловеласа. Валя кожні вихідні поспішала додому з гостинцями, особливо щедро обдаровувала братика.

– Де ти гроші береш? – здивовано питала Галя.

– В піцерію на роботу влаштувалася. Добре платять, – відповідала Валя.

– Додому повернешся? – ласкавим тоном, ніби вибачаючись перед дитиною, промовила матір.

– Е-е… Вибач, – заперечно похитала головою Валя, і ненька помітила сльозу, що скотилася по доньчиній щоці.

Треба було тоді більше розпитати у Валі про нову роботу, захоплення, хлопця, який, чула краєм вуха від знайомих, у дівчини з’явився. Але Галя не надавала тому всьому особливого значення. Про життя дитини більше дізнавалася з фотографій та статусів, що та ставила в «Однокласниках», а часу на відверте спілкування не знаходила. Пам’ятає, як по телефону бурчала на Валю за образливі, на її думку, слова, коли дочка написала: «Мами, будьте донькам подругами – врятуйте їм життя». Тоді не розуміла всієї глибини тих слів.

– Пропустіть маму, – почула з натовпу, що юрмився біля багатоповерхівки, де жила Валя, знайомий голос.

Перед очима виринув будинок, де винаймала кімнатку дочка. Між чужинцями впізнала силует куми.

– Де Валюша, її вже забрала «швидка»? Куди їхати? – слова, здавалося, випереджували Галині думки.

Та мовчала.

– То де мала? Чуєш? Треба до неї поспішати! – знервовано кричала жінка.

– Розступіться… – попросила хрещена.

І коли натовп зробив «доріжку» для матері, та з жахом побачила перед собою розтрощене й закривавлене тіло доньки, що розпласталося в калюжі крові на асфальті. Дівчина була мертва. У кишені поліція знайшла аркуш паперу з двома словами: «Мамо, прости…»

Голосила Галя так, що чуло все місто. Вона до останнього не могла змиритися з думкою про те, що донька – самогубця. Їй було тільки сімнадцять, і про жодні проблеми, які могли б спонукати дитину до фатального кроку, жінка не знала. Після похорону правоохоронці повідомили Галі причину такого вчинку: Валя була… повією. Вона хотіла вирватися із секс-рабства, в яке її втягнули подруги з квартири, де жила, та не змогла. Сутенери вимагали великий викуп, а позичити гроші у матері не наважилася. Боялася відкрити неньці душу, бо не вірила, що та зрозуміє і пробачить.