Андрій Ейдер, матрос Військово-Морських Сил Збройних Сил України: «Під час полону повністю переосмислив своє життя, а бажання захищати свою країну тільки зросло!»
35…Ця цифра, мабуть, стала символічною для українців за останні дні. Саме стільки терплячих та сміливих полонених повернулось із Росії додому. 24 військовополонені моряки та 11 бранців Кремля ступили на рідну землю 7 вересня.
Ще 25 листопада 2019 року російські прикордонники обстріляли й захопили три кораблі ВМС України, які хотіли пройти через Керченську протоку. Українських моряків Росія звинуватила у нелегальному перетині державного кордону організованою групою зі зброєю. Кілька з них під час обстрілу росіянами отримали поранення. На думку Кремля, цей інцидент у протоці був провокацією з боку України. Проте Україна заявила, що, згідно з договором 2003 року між державами, військові кораблі мали право на вільний прохід Керченською протокою, а сам напад на ВМС України з боку ФСБ стався вже у нейтральних водах.
Не один місяць Україна боролася за визволення українців та повернення їх додому. І врешті-решт, цей щасливий день не лише для полонених, а для всіх українців, які щиро переживали за долю бранців Росії, повернулись додому. Серед них і наймолодший моряк, батько якого проживає на Прикарпатті, Андрій Ейдер. Журналістам вдалося поспілкуватись з хлопцем. 19-річний Андрій – один із трьох, хто був поранений під час атаки росіян на українські кораблі. Запевнив, що зараз почувається нормально.
“Про те, ніби нас відправляють додому 30 серпня, я дізнався пізніше з новин, а потім подробиці мені розповів адвокат. За кілька днів до самого обміну мене підняли в 4 ранку і сказали збирати речі. У літаку я був радий бачити весь свій екіпаж — тих, з ким не бачився на судах. Ми спілкувалися, обговорювали новини і свої плани. Зустріч з хлопцями на судових засіданнях — це завжди була радість. Коли ти сидиш довгий час в камері з якимось сусідом (у мене це був наркоман, дід, який відбував покарання за хабар, шахрай), а потім вириваєшся в суд, то, хоча і знаходишся в специфічному місці, але поруч люди, з якими ти багато пройшов, вони як твоя родина. Коли вийшов з літака, звичайно, була радість. Я знав, що треба триматися, адже мене чекають рідні”, — розповідає Андрій Ейдер.
“Фейковий інформація про те, що наші військовополонені і політв’язні летять в Україну, нас дуже зламала. Настільки, що ми цього разу до останнього не вірили в їх повернення і не відкладали своїх планів: поїхали на фестиваль в Галич. І тільки тоді, коли я поговорив по телефону з сином, ми швидко зібралися, в мікрофон крикнули на весь фестиваль, що наші моряки повернулися, і виїхали до Києва. Ми їхали пів дня і всю ніч на мотоцикл-круїзері — 700 кілометрів, по трасі 110 кілометрів на годину, а Євгенія ще й в цей час листувалася по телефону. Приїхали в 03:00 ночі, а о 09:00 ранку вже були госпіталі”, — розповідає батько Андрія Дмитро Ейдер.
За його словами, під час полону повністю переосмислив своє життя, а бажання захищати свою країну тільки зросло. Крім того, моряк освідчився коханій після повернення додому. З датою одруження молоді ще не визначились, та планують зіграти весілля наступного року.
“Я вже зробив пропозицію своїй дівчині Марині і готуюся наступного літа зіграти весілля. Дуже хочу в Одесу, хоча Київ для мене рідне місто, це ж Україна. Але я хочу додому — там друзі, родина. Та й до моря тягне, всіх нас до нього тягне. Ці дев’ять місяців мене дуже змінили. Я зрозумів, що кар’єра, гроші — це взагалі неважливо, коли ти не можеш бути поруч з людьми, з якими звик бути, яких ти любиш”, — зазначає Андрій.
Українці, які повернулися додому, довели, що можуть здолати будь-які труднощі. Своєю відвагою, незламною силою духу вони доказали, що готові захищати країну будь-яким способом. До слова, 7 вересня звільнені українські моряки отримали військові ордени, підвищення у званні та офіцерські кортики, повідомляють у прес-службі ВМС України.
Олена Савчук для Ukraine live
За матеріалами:
vikna.if.ua/news/category/ua/2019/09/10/101960/view
Шукайте деталі в групі Facebook
