А що я мала відповісти його дружині? Хіба вона зрозуміє?
На це запитання відповіді я не мала. Тобто такої відповіді, що була б комусь зрозумілою. Ну не пояснювати ж кожному зустрічному, і навіть його дружині, яка сторожко торкається до мене недовірливим, тривожним й осудливим поглядом, усі колізії та перипетії наших з ним стосунків.
Та і що вона зрозуміє? Чомусь люди так важко сприймають те, що кожний має право на почуття і події, окремі від родинного, сімейного чи ще будь-якого іншого спільнокореневого з кимось життя.
Хто він мені? Ні брат, ні друг, ні колега, ні коханець. Або інакше… Міг би бути, міг би стати. Якби захотів. Чи якби я того прагнула. А так… Навіть слова нема на позначення того, ким ми доводимось одне одному. Випадкові перехожі.
Так, це я просто випадково проходила повз двері його палати, так, ніби там пролягають мої повсякденні маршрути. І вже зовсім випадково спитала у лікаря, який щойно завершив обхід, про стан того, хто в тій палаті лежить. Що ти хочеш почути від мене, жінко, на своє «а ви йому хто?»
Я могла б стати невідворотною загрозою твоєму звичному затишному щастю. Але легко відмовилася від цього. Навіщо? У мене було і є своє. Так само звичне і затишне. Що я збудую й що я зруйную, коли батарейки, які живили мою здатність до пристрасті і творення, вже конкретно підсіли? Я не загроза тобі й не конкурент у твоїй боротьбі з вітряками часу та змін. Я просто посиджу тут у коридорі, дочекаюся обнадійливих слів і піду собі. Тебе ще й близько не було в його реальності, коли ми з ним зустрілись уперше…
Ми були юні та безборонні. Кохання накрило нас, мов стихійне лихо, непередбачувано й невідворотно. Ми йшли його дорогою, як лезом двосічного меча. Одного разу він втратив рівновагу від безмежного щастя, перевищив швидкість – і я вперше почула «а ви йому хто?» Тоді збрехала, що наречена. Мене однаково не впустили до нього – я кидала камінці у вікно, щоб дати знати, що я поряд…
Потім він не захотів, щоб хтось був поряд. Так буває. Він дорослішав і переступав через закони та мораль. Свої шрами носив як ордени. Небезпеку кохав, з нею спав, нею ж упивався. Коли наші шляхи випадково чи не випадково перетиналися, йому було боляче. Я знала, що він мене кохає. Просто свободу любить понад усе. Та і хто я йому?
Коли він помирився зі світом, я вже була заміжня. А серце моє було за такими замками, які навіть йому не до снаги. «Ти мені ніхто», – спокійно сказала. Він якось дивно засміявся, і я відчула, як падають під ноги уламки мого передбачуваного затишного світу. Та він не зачепив. Ані мене, ані світу. А за кілька днів, відповідаючи на запитання «а ви йому хто?», я збрехала, що дружина. І ніхто мені не повірив. У таких, як він, не буває дружин…
Тому я й здивувалась, коли він одружився. Хоча що в цьому дивного? Я хотіла, щоб він був щасливий. І щоб це було кохання, а не ілюзія. Зустрівшись, придивилась і запитала в себе: «Чому саме вона?» І не знайшовши відповіді, заглянула йому в очі. Він схрестив зі мною мечі поглядів, відбив атаку, а відповідь від мене сховав. Кожен має право… Але це – не кохання.
Я чекала, хто з нас зірветься першим. І зірвалась. Я ніколи не знала номерів його телефонів. Але завжди могла безпомилково сказати, в місті він чи десь далеко. Я знайшла його. І зрозуміла, що він чекав… Навіть те, що третій раз завжди вирішальний, не спинило нас. Ми забули про світ і про людей – рідних, близьких, знайомих та незнайомих.
Вимкнули мобільні телефони й зникли з поля зору всіх радарів. У холодному закинутому будиночку на березі нікому не потрібного взимку озера нам було так гаряче, як у жерлі вулкана. І навіть в епіцентрі землетрусу пристрасті не такі бурхливі… Ми мстилися одне одному, ми кохалися з такою ненавистю, ми нищили своє минуле і палили майбутнє дотла, падали знесилені й оживали, як міфічний Фенікс… А на ранок четвертого дня я втекла. Він потім знову перевищив швидкість, наздоганяючи те, чого не повернеш.
Я не прийшла б сюди, якби не знала, що це – втретє. Я боялась і розуміла, що не витримаю очікування вдома. Він був у мене завжди. Я була в нього завжди. Але ми ніколи одне одному не належали. Не встигли. Не захотіли. Не змогли. Хто я йому? Хто він мені? У чому ми винні? У тому, що вже нічого не зміниш?
Я не буду нічого міняти. Жодним поглядом його не зачеплю і мрією до нього не доторкнусь. У мене нема відповіді на чиїсь запитання. Я навіть свої собі ставити боюсь.
Хто я йому? Ніхто. Четвертого разу не буде. І хоч я забороню собі згадувати, що на світі є він, зараз мені просто треба знати, що в нього все буде гаразд…
Уряд підтримав постанову про реалізацію експериментального проєкту, ініційованого Міністерством внутрішніх справ України.Створення Центру дозволить значно…
hacked by trenggalek6etar- JATIM4U -Jangene_Cakep - Panataran - 0x1999 - 0xIDiot - Unlucky - Mr.Optimuz_Root
У Москві в неділю під час мітингу КПРФ затримали близько 60 осіб, на акції лунали…
“Розвідка, аналітики Генерального штабу та Міністерства оборони оцінили наслідки нещодавніх далекобійних ударів Сил безпеки та…
Цієї ночі Служба безпеки України успішно атакувала військовий аеродром «Ханська» у Республіці Адигея рф. Відстань…
У кожного з нас серце б’ється заради найрідніших, і для воїнів 92 бригади це найвищий…